Курйозна поезія в українській бароковій літературі

у науковий обіг введено низку не засвідчених у критичній літературі курйозних віршів та жанрових форм;

подано переклади українською мовою курйозних віршів і теоретичних положень із курйозного віршування;

здійснено розшифрування “затемнених” курйозних віршів.

Практичне значення дисертації. Результати дослідження можуть використовуватися в підготовці лекцій з історії давньоукраїнської літератури, для прочитання спецкурсів і проведення семінарів із барокової літератури, написання курсових та дипломних робіт, а також дисертацій, наукових розвідок, статей, монографій тощо. Матеріали дисертації є допоміжними в укладанні словників, посібників та підручників з історії української літератури.

Апробація результатів дослідження. Результати дисертації оприлюднено на двох конференціях філологічного факультету Київського університету імені Тараса Шевченка в 1997-1998 роках та на Всеукраїнській науково-практичній конференції, присвяченій 275-й річниці від дня народження Григорія Сковороди (грудень 1997 року) в Переяслав-Хмельницькому державному педагогічному інституті імені Г. С. Сковороди. Матеріали дослідження лягли в основу статті “Винахід диявола, або рак літературний”, опублікований в журналі “Зрима рима” (1998, № 1), присвяченому зоровій та курйозній поезії.

Публікації. Основні положення дисертації викладено в 4 статтях.

Структура і обсяг. Структура дисертації зумовлена однією з найголовніших засад дослідження – триаспектним аналізом курйозної поезії: з погляду буквального смислу, естетики та символіки. Аналізу буквального смислу й естетики курйозної поезії присвячений перший розділ дисертації – “Система жанрів курйозної поезії”. У другому розділі – “Езотеричні символи і методи в курйозній поезії”, досліджуються стародавні символи, наявні в курйозній поезії, та езотеричні методи, покладені в основу її жанрів.

Повна структура дисертації така: вступ, два розділи, висновки, бібліографія, додатки. Загальний обсяг дисертації – 192 сторінки. Додатки займають 22 сторінки, на яких подано 22 ілюстрації. Бібліографія складається з 195 позицій. Всього в дисертації 229 сторінок.

 

 

У вступі обгрунтовано необхідність вивчення обраної теми, відзначено актуальність і наукову новизну, визначено мету й завдання роботи, схарактеризовано основні методи дослідження, практичне значення одержаних результатів, подано відомості про структуру дисертації та апробацію її основних положень.

У розділі І “Система жанрів курйозної поезії” викладено історію вивчення курйозної поезії в українському літературознавстві, розв’язано проблеми термінології, походження й розвитку курйозної поезії, її класифікації, теорії і практики курйозного віршування, наведено розшифрування курйозних віршів, проаналізовано їхній зміст та естетику.

До середини ХІХ ст. курйозна поезія залишалася практично невідомим видом барокової літератури. Піонерською працею з цього питання була робота Миколи Петрова “О словесных науках и литературных занятиях в киевской академии от начала её до преобразования в 1819 году”, в якій серед інших проблем розглядалася й курйозна поезія. Літературознавець описав дев’ять найцікавіших, на його думку, жанрів курйозної поезії, висунув гіпотези про розвиток силабо-тонічного віршування під впливом леонінського вірша та про пов’язаність курйозної поезії з магією. Деякі з висновків дослідника не витримали перевірки часом, проте його праця й сьогодні залишається актуальною й цікавою розвідкою з курйозного віршування.

Дмитро Чижевський був одним із перших в українському літературознавстві, хто визнав самодостатню мистецьку цінність курйозної поезії. У його дослідженнях “Історія української літератури”, “Поза межами краси” та ін. прочитується заклик до естетичного поцінування курйозних віршів, і відсутнє будь-яке намагання знайти в них “корисність” чи розкрити їхнє “значення”. Науковець звертає увагу насамперед на формальний бік курйозної поезії й наголошує, що зміст не відіграє в ній великої ролі.

Такі вчені, як Г. Сивокінь (“Давні українські поетики”) та В. Маслюк (“Латиномовні поетики і риторики XVII – першої половини XVIIІ ст. та їх роль у розвитку теорії літератури на Україні”), розглядали курйозну поезію як частину прикладної поетики в контексті загальної теорії барокової літератури.

Частина жанрів курйозної поезії, а саме – із “зоровим” консептом, опрацьована в роботі Миколи Сороки “Зорова поезія в українській літературі кінця XVI-XVIII ст. ”. Літературознавець досліджує українську курйозну поезію як невід’ємну складову загальноєвропейського літературного процесу, з яким вона має спільні корені й джерела. Микола Сорока розглянув загальні проблеми вивчення курйозної поезії: походження, розвитку, пов’язаності з епіграматичним видом тощо, подав чудовий ілюстративний матеріал. Проте дослідження “Зорова поезія в українській літературі кінця XVI-XVIIІ ст. ” вже на рівні визначення свого об’єкта є неповним щодо висвітлення всієї курйозної поезії. У цій царині залишається поле для доповнень, дискусій та майбутніх наукових пошуків.

Внесок у вивчення курйозної поезії зробили такі вчені, як В. Перетц, О. Грузинський, Є. Пеленський, С. Маслов, В. Колосова, В. Крекотень та ін.

Віхи дослідження української курйозної поезії засвідчують неперервну увагу вітчизняних літературознавців до цієї теми. Деякі загальні проблеми її осмислення вже було розв’язано, проте як цілісна система поетичних жанрів, що має чітке теоретичне підгрунтя, естетичну та символічну специфіку, курйозна поезія залишалася маловивченим явищем барокової літератури. Ця тема потребувала спеціального дослідження й грунтовного опрацювання.

Вивчення джерельного матеріалу дозволяє говорити про незначне розповсюдження терміна “poesis curiosa” в бароковій літературі. У переважній більшості давньоукраїнських поетик, у яких викладена теорія курйозного віршування, він не зустрічається або вживається як деталізація чи пояснення ширшого терміна. Нетермінологічне використання слова “curiosus” підтверджується і його здебільшого одноразовою появою в поетиках на відміну від регулярного оперування такими термінами, як “epigramma artificiosum” (“мистецька епіграма”), “lusus poeticus”, “ludus poeticus”