Курйозна поезія в українській бароковій літературі

У поетиках XVII-XVIII ст. курйозна поезія найчастіше відноситься до епіграматичного виду й подається в розділі “De Epigrammate” (“Про епіграму”). Найпоширеніший термін для її позначення – “epigramma artificiosum”. Поняття “artificium” (“мистецтво, майстерність, техніка”) є ключовим у теоретичних викладах сутності курйозної поезії. Барокові поети в основі курйозної поезії вбачають особливе мистецтво, майстерність, необхідну для створення. Через це на позначення курйозної поезії в сучасному літературознавстві доцільно вживати термін “мистецька епіграма”. Він найточніше окреслює сутність курйозної поезії і є основним у викладі теорії курйозного віршування.

Курйозні вірші виступають у поетиках під родовою назвою “epigramma” (“епіграма”), а також “carmen”, “poema” (“вірш”). Така варіативність виявляє основну тенденцію, що полягає в максимальному зближенні епіграматичної та курйозної поезії. Сучасні літературознавці точкою перетину цих літературних видів вважають дотепність. Але дотепність не завжди є визначальною рисою курйозної поезії. Панегіричність, возвеличення чи уславлення героїв, нерідко – філософські роздуми над сутністю життя, його марнотою, містичні образи й символи, а також повчання та моралізаторство в курйозних віршах часто превалюють над гумором і дотепністю.

Курйозну та епіграматичну поезію об’єднують стисла форма, “сконцентрованість думки”, художні засоби, властиві обом цим видам. Наявність спільних ознак курйозної та епіграматичної поезії пояснюється їх генетичною спорідненістю. На наш погляд, вони розвинулися з давніх написів, які виконували сакральні функції.

Міфологічна школа обстоює думку про те, що спільність фольклорних та літературних образів і сюжетів пояснюється єдиним джерелом, з якого вони походять. Припускаємо, що курйозна поезія теж мала єдине джерело виникнення, й барокове її побутування було продовженням спільної традиції. Ця гіпотеза прояснює питання, чому жанри курйозної поезії (зокрема раковий вірш, акровірш, фігурна поезія) наявні в таких різних щодо художніх систем літературах, як наприклад європейські та східні. Зауважимо, що не всі жанри курйозної поезії сягають прадавніх коренів – деякі з них були створені в пізніші часи.

Єдине джерело згодом дало кілька локальних традицій курйозного віршування. В європейських літературах ця традиція заснована на греко-римській античності. Досвід античного курйозного віршування засвоїло середньовіччя – спочатку через копіювання класичних зразків, потім через власну курйозну поезію, оформлену в дусі християнської символіки. Барокові поети зрідка звертаються до питання походження жанрів курйозної поезії; в тих випадках, коли вони згадують про це, найчастіше йдеться про античних творців.

У добароковий період вітчизняної культури існували окремі жанри курйозної поезії (наприклад: акровірш, абетковий вірш) та твори, що наближалися до неї художніми ознаками. Як цілісна система жанрів курйозна поезія сформувалася в українській літературі в епоху бароко й безпосередньо пов’язана з розвитком її стилю. Із послабленням у мистецтві барокових тенденцій і появою нових естетичних цінностей курйозне віршування занепадає.

Значна формальна й змістова відмінність між жанрами курйозної поезії ускладнює формулювання її узагальненого визначення. Навіть автори барокових поетик у більшості випадків уникають загальної характеристики цього виду. Ми подаємо таке визначення: курйозна поезія – це система поетичних жанрів, у основі яких лежить синтезування літературного тексту з елементами та засобами різних видів мистецтв і наук.

Основою курйозної поезії, її стрижнем є література. Хоч би якими віддаленими були курйозні вірші від змістових чи формальних ознак поезії, на перше місце в них висувається робота зі словом та його елементами, які комбінуються й оздоблюються за допомогою інших мистецтв і наук.

Оскільки курйозна поезія побудована на синтезі, ми пропонуємо класифікацію, засновану на тих видах мистецтва й науках, які разом із літературою присутні в тому чи іншому її жанрі й утворюють його естетичну й смислову специфіку. Таким чином виділяються сім видів:

граматичні курйозні вірші (граматична загадка, граматичний вірш, панаграматон, асонансний вірш, гриф, логогриф, абетковий вірш, вірш-перетворення, раковий вірш, співвідносний вірш, луна, леонінський вірш, анаграма, поліптотон, ритмічний вірш) ;

шрифтові курйозні вірші (акровірш, лабіринт, японський вірш, одноголосний вірш) ;

графічні курйозні вірші (загадка в малюнках, узгоджений вірш, піфагорійський вірш, парилептіанський вірш, дифірамбічний вірш, фігурні вірші) ;

музичні курйозні вірші (музична загадка) ;

арифметичні курйозні вірші (хроностих, кабалістичний вірш, числовий вірш, арифметична загадка) ;

астрономічні курйозні вірші (астрономічний вірш) ;

риторичні курйозні вірші (доповняльний вірш, вірш-антитеза, градаційний вірш, анафоричний вірш, філомелічний вірш, епіфоричний вірш, вірш із однаковим початком і закінченням, чотирикутний вірш, протей).

Зміст у більшості курйозних віршів відіграє другорядну роль, натомість форма набуває самостійного значення, не залежного від змісту літературного тексту. Водночас українські автори курйозних віршів побоюються остаточно втратити зміст у своїх творах і часто насичують їх релігійними образами. На основі дослідження особливостей поєднання в курйозній поезії змісту й форми робиться висновок про специфіку сприйняття курйозної поезії, в якому домінують естетичні емоції.

З увагою барокових письменників до форми твору зростає їхнє професійне усвідомлення, прагнення удосконалити поетичну майстерність. З огляду на це курйозна поезія часто тлумачилася як така, що мала своїм завданням розвинути в учнів поетичну техніку. Із теорії і практики курйозної поезії