Курйозна поезія в українській бароковій літературі

У музичній загадці, що представляє музичні курйозні вірші, замість окремих складів виступають ноти, назви яких збігаються зі звучанням цих складів. Синтез мистецтв, на якому побудована музична загадка, дозволяв не лише бароковим поетам, а й музикантам вдаватися до подібного обігравання літер через ноти й навпаки. Зокрема, найславетніший композитор бароко Йоганн Себастьян Бах неодноразово записував своє ім‘я у власних музичних творах.

Риторичні курйозні вірші побудовані на різноманітних ефектах і прийомах ораторського мистецтва. Вони є глибоко філософськими творами, в яких йдеться про швидкоплинність і марноту життя. У риторичних курйозних віршах використовуються такі засоби й фігури, як повторення, риторичні запитання, однаковий початок і закінчення, антитеза, анафора, епіфора, анадиплозис тощо.

У висновках до розділу узагальнено теоретичні засади, на яких грунтувалося курйозне віршування, наголошено на основних рисах естетики курйозної поезії.

У розділі ІІ “Езотеричні символи і методи в курйозній поезії” досліджено питання зв’язку курйозної поезії з магією та окультними наукам, проаналізовано основні езотеричні символи і методи, покладені в основу її жанрів.

Езотеричний символ, у нашому розумінні, – це графічний, речовий чи звуковий знак, побудований на глибинних відповідностях, які дозволяють пізнати духовний всесвіт за допомогою матеріального світу.

Серед найдавніших зразків курйозної поезії, що виконували сакральні функції, розглядається твір “Абракадабра”, який писався у вигляді перевернутого трикутника. Саме слово “абракадабра” в багатьох мовах стало метафоричним, його вживають на позначення чогось неймовірно заплутаного, незрозумілого набору слів, нісенітниці. Незважаючи на це, науковці роблять небезуспішні спроби подати тлумачення смислу “Абракадабри”. Ми наводимо кілька гіпотез, побудованих на різних методах дослідження: етимологічному, астрономічному, езотеричних методах (зокрема гематрії), а також власне припущення, згідно з яким текст “абракадабри” складається з імені богині, до якої зверталися (воно вживається двічі), та слова-прохання до неї.

Ще одна загадкова магічна формула – “SATOR” (“Сіяч”), розміщена на останній сторінці збірки Івана Величковського “Млеко”. Ми подаємо точний переклад та езотеричне тлумачення цього твору, який водночас є літеральним раком і віршем-лабіринтом. Текст “Sator Arepo tenet opera rotas” дослівно перекладається: “Сіяч Арепо утримує роботою колеса”, можливий також варіант: “Творець Арепо утримує роботою кругообіги”. Отже, твір має таке символічне значення: Творець як сіяч життя й смерті своєю роботою утримує вічний кругообіг, вічне життя.

Виникнення вірша-лабіринту та його символізм пов’язані з лабіринтами-будовами, що існували в багатьох давніх культурах. Лабіринти-споруди були сакральними об’єктами й мали символічне значення. Архітектоніка цього символу надзвичайно складна, ми виділили кілька вагомих моментів у його значенні, а саме: ініціації й місця богині-діви (античне розуміння) та заплутаного шляху людини в цьому світі (середньовічне тлумачення). Оскільки традиція українського лабіринту виникла в епоху бароко, в переважній більшості вітчизняних зразків присутнє не ортодоксальне розуміння його символіки, а синтез античного й християнського тлумачень. Для того аби прочитати вірш-лабіринт, читач змушений пройти випробування на перевірку своїх здібностей шукати й віднаходити істину, яка розпорошена в окремих літерах лабіринту. Коли читач пройшов крізь пастки вірша, він здобуває втаємничення у вигляді нового знання – “одкровення”, що міститься у відтвореному тексті.

Популярний у бароковій літературі піфагорійський вірш, який писався у вигляді літери Y (“іпсилон”), мав символічне значення піфагорійського дерева. Центральна ідея цього античного символу – вибір людиною одного з двох полярних шляхів – “добра” чи “зла”. Пізніше піфагорійське дерево репрезентувало одну з категорій середньовічного богослов’я, з протиставленням духовного подвижництва й самозречення на важкому шляху істини гріховній легкості дороги омани. У давньоукраїнських піфагорійських віршах найчастіше втілюється християнське тлумачення, що викликало появу віршів із неоднаковими “гілками”. Оскільки “правий” шлях важкий, а важким шляхом є шлях довгий, то бароковий автор на основі консепту “простеляє” в правій частині вірша довгий “шлях” із літер на противагу неправедному, а отже легкому й короткому шляху.

Як езотеричний символ у роботі розглядається вірш-“стовп” зі збірки Івана Величковського “Млеко”. Його форма, зміст, числа відповідають езотеричному значенню піраміди – символу мікрокосму й макрокосму, а також утаємничення.

Літеральний рак поєднував у собі два способи письма: зліва направо (екзотеричний) та справа наліво (езотеричний), таким чином його форма підтверджувала певне загальновідоме твердження, встановлювала його істинність. Протилежне символічне значення має “прекословный” рак, який при прочитанні в зворотному напрямку набуває антонімічного змісту. Символіка цього вірша побудована на розумінні, що добро і зло взаємодоповнюють одно одне й утворюють нерозривну єдність. “Прекословний” рак демонструє ідейне й змістове перевтілення тексту в залежності від способу його прочитання.

У символічних формах курйозних віршів приховані відповіді на основні онтологічні питання: добра і зла, удосконалення та духовного втаємничення, пошуку себе й свого шляху в житті, правдивості чи двозначності земних “істин”.

Виникнення таких жанрів курйозної поезії, як акровірш, хроновірш, кабалістичний вірш, арифметичний вірш, анаграма, протей, вірш-перетворення та ін., пов’язане з езотеричними методами оперування текстами: нотариконом, гематрією й темурою.

Нотарикон представлений у двох варіантах: за допомогою першого з них початкові чи останні літери певного виразу складаються в нове слово; за другим варіантом будь-яке слово вважається скороченою фразою. Фактично цей метод представляє собою творення й розшифрування акровірша. Нотарикон як засіб розкриття таємних сутностей слів широко використовувався в середньовіччі християнськими екзегетами. Зокрема, він часто