Курйозна поезія в українській бароковій літературі

У граматичних курйозних віршах попри розмаїтість за формою та способами написання головну роль відіграють граматичні одиниці: звуки, літери, морфеми, словоформи, граматичні категорії (частини мови, відмінки тощо). У розділі подаються розгадки граматичних загадок, які створювали складнощі в тлумаченні для попередніх дослідників.

Анаграма існувала в давньоукраїнській літературі в двох варіантах. Перший із них обмежувався переміщенням літер і складався з початкового слова чи виразу, який називався програмою, та новоутвореного – анаграми. Другий вид містив у собі програму, анаграму та епіграму. Якщо власне анаграму ми можемо розглядати як стародавній жанр, який значно перевищує часові рамки бароко, то об’єднання анаграми з епіграмою є витвором пізнішого часу. Підстава для такого висновку – той факт, що суттю анаграми в її найдавнішому значенні є розкриття прихованого сенсу слова чи виразу за допомогою переміщення літер; при цьому додавання “чужих” букв для виявлення смислу було не припустимим, оскільки руйнувало цей магічний експеримент. Таким чином залучення анаграми до складу епіграми було мистецькою “профанацією” давнього жанру, що мало на меті розширити технічні можливості його укладання. У роботі подається не відома раніше анаграма, розміщена на форзаці поетики “Lyra”, – “Іоасаф Кроковський”.

За допомогою розшифрування анаграм зі стародруку першої половини XVII ст. “Лямент по святобливе зошлом, велебном господину отцу Іоаннh Васильевичу, презвитери” встановлено імена двох анонімних поетів. До цього часу автором твору вважався Давид Андрієвич. Насправді “Лямент” є колективною збіркою, й вірші, що містяться в ньому, написані різними поетами. Останні твори “Ляменту” анонімні. Один із них завершується загадковим переліком літер через кому. Ми припустили, що цей список букв є анаграмою. Ймовірно, що за нею приховане ім‘я автора, оскільки твір анонімний, а в кінці його стоїть: “Слуга и сын въ духу” – вираз, який барокові поети ставили під своїм прізвищем. Використання в списку букв, що належать до першої алфавітної десятки, а потім систематичне поєднання їх із літерою і, наштовхнуло нас на думку, що перелік літер являє собою запис чисел. Отже, анаграма побудована на логічно вмотивованій системі заміни одних літер іншими – наведений ряд букв можна записати у вигляді цифр, які означають порядкові номери літер певного виразу. Розшифрування анаграми дозволило назвати ім’я її автора – Костянтин Яцкович. Друга анаграма – “Анакграмма тизоменос” являє собою класичне “перемішування” літер початкового виразу. Поет робить підказ, коли зазначає, що ця анаграма є “однойменною”. Вірогідно, автор має те саме ім’я, що й небіжчик, на погреб якого написаний “Лямент”, – Іоанн. Переставляти літери виразу, в якому викреслені літери цього імені, значно простіше. Шляхом такого механічного переміщення отримуємо прізвище – Волкович. Отже, автор двох останніх віршів “Ляменту” – Іоанн Волкович. Постаті цих непересічних поетів до цього часу залишалися не відомими в українській літературі. Костянтин Яцкович та Іоанн Волкович були братчиками Луцького Хрестовоздвиженського братства. Інші факти про їхню особисту та письменницьку долю не відомі.

У науковий обіг вводяться не засвідчені раніше слівні та літеральні раки, співвідносні вірші, акростихи та інші твори із давньоукраїнських поетик. У дослідженні подаються визначення та приклади маловідомих або зовсім не описаних в науковій літературі жанрів: ритмічного вірша, поліптотона, граматичної епіграми, панаграматона.

При аналізі леонінського вірша спростовується гіпотеза Миколи Петрова про вплив цього жанру на виникнення силабо-тонічної системи віршування у вітчизняній поезії. Леонінський вірш мав певні ознаки тональності, але вплинути на всю поезію бароко не міг, оскільки розповсюдженням і обсягом значно поступався іншим поетичним жанрам. Натомість в українській літературі XVII-XVIII ст. з’являється значна кількість творів, близьких до народної поезії: записи пісень, інтермедії, бурлескна поезія тощо. Їх тонічність мала органічний і масштабний вплив на силабічну систему давньоукраїнського віршування.

У шрифтових курйозних віршах максимально використані естетичні потенції шрифту: виділення кольором, розміром чи жирністю написання, на початку, в середині та в кінці тексту, комбінування літер, вертикальне розміщення, створення візерунків тощо. Теорія і практика курйозного віршування дозволяли залучати мистецтво шрифту в літературний твір не лише для його оздоблення, а й для створення додаткових естетичних та смислових рівнів у тексті, а також для суто практичних цілей, наприклад для “закодування” імені автора чи особи, якій присвячувався вірш.

Якщо художня своєрідність шрифтових курйозних віршів побудована на естетичному оформленні літер, з яких складається текст, то в графічних курйозних віршах увесь літературний текст утворює зображення чи малюнок. Візуальний образ у графічних курйозних віршах може варіюватися від найпростіших візерунків, сплетених із літературного тексту, до складних графічних утворень, які формуються контурами речень або суцільним текстом зразка, та власне малюнків, залучених до тексту.

Суть арифметичних курйозних віршів, до яких належать хроностих, числовий вірш, кабалістичний вірш та арифметична загадка, полягає в передачі окремими літерами чи цілими реченнями чисел. Арифметичні курйозні вірші використовувалися й з практичною метою, зокрема числовий вірш – для гри, хроностих – для позначення року написання в українських поетиках.

В астрономічних курйозних віршах назви планет, місяців року та знаків зодіаку замінюються символами, які мають те саме значення. Зміст подібних віршів вичерпується перерахуванням цих назв, що обмежує кількість таких зразків. Використання в астрономічних загадках семи символічних планет, які з-поміж іншого означали хімічні елементи,