Лабораторна діагностика захворювань які передаються статевим шляхом

Забарвлення метиленовим синім.

Принцип методу полягає у виявленні збудника у препаратах зафіксованих і забарвлених метиленовим синім.

Реактиви: 1. 1% водний розчин метиленового синього (1г метиленового синього розчиняють у 100 мл дистильованої води, фільтрують через паперовий фільтр). 2. 96° етиловий спирт або суміш Нікіфорова (спирт 96° і етиловий ефір у співвідношенні 1: 1).

Виконання методу. Висушений на повітрі препарат фіксують 96° спиртом або сумішшю Нікіфорова протягом 3 хвилин, підсушують, наносять на нього 1% розчин метиленового синього на 1 хв., змивають водою, висушують.

Мікроскопічна картина. Препарат синього кольору. Ядра епітелію забарвлені у синій колір, цитоплазма – у блакитний різної інтенсивності в залежності від ступеню дозрівання. У плоского ороговілого епітелію цитоплазма безбарвна. Флора забарвлюється в синій колір з різною інтенсивністю. Гонококи темносинього кольору чітко виділяються серед іншої флори, бобо-подібні, розміщені попарно. При гострій гонореї вони розміщені внутрішньоклітинно, у слизі, при хронічній – в епітеліальних клітинах, на трихомонадах.

Забарвлення за модифікованим методом Грама. Принцип методу полягає на властивості гонококів при знебарвленні їх певний час в етиловому спирті віддавати основну

Мікроскопічна картина. Ядра клітинних елементів (епітелію, лейкоцитів) у центрі забарвлені у фіолетовий колір, по периферії – оранжево-червоний. Гонококи забарвлюються в оранжево-червоний колір.

 

 

Хламідіоз – група інфекцій антропонозного і зоонозного походження, що викликається внутрішньоклітинними мікроорганізмами роду Chlamydia. Мікроорганізми цього роду широко розповсюджені в природі. Крім людини, вони виявлені ще у більше як 200 видів тварин, птахів, риб, молюсків, членистоногих і навіть у вищих рослин (В. М. Гранатов, 2000).

На сьогодні відомо 4 види хламідій. 2 види (C. trachomatis і C. pneunomiae) є збудниками антропонозної інфекції, C. psittaci і C. pecorum попадають в організм людини при контакті з тваринами, птахами. Вони викликають у людини різну патологію, прояви якої залежать від шляхів інфікування і локалізації первинного процесу.

Етіологія. Хламідії відкриті у 1907 році Провачеком і Гальберштедтером і названі гальпровіями. Після зміни багатьох назв в 1980 році рішенням Комісії міжнародної асоціації мікробіологічних товариств ці мікроорганізми названі хламідіями.

Хламідії – внутрішньоклітинні паразити, паразитують в епітелії коньюктиви, бронхів, бронхіол, легенів, сечостатевої системи. З еволюційної точки зору хламідії займають проміжне місце між рикетсіями і вірусами. Мають РНК і ДНК, синтезують власний ДНК-протеїн, мають цитоплазматичну мембрану і клітинну стінку. Рибосоми подібні до рибосом грамвід'ємних бактерій, тому їх відносять до бактерій, але метаболізм забезпечується за рахунок клітин господаря.

Збудником урогенітального хамідіозу є С. trachomatis, зокрема серотипи D, Е, F, G, Н, J, V, К. Особливістю цих серотипів є їх здатність поглинатись збудником трихомоніазу – Tr. vaginalis.

Джерелом інфекції при урогенітальному хламідіозі є хворий гострою, або хронічною формою, частіше з маніфестним, або безсимптомним протіканням. Інфекція проявляється після інкубаційного періоду від 7 до 21 дня, в середньому 10-15 днів, викликає широкий спектр патології.

Лабораторна діагностика

Для діагностики хламідіозу використовують методи, які направлені на виявлення збудника, антигенів, або антитіл. Використовуються бактеріоскопічні, імунологічні, культуральні і молекулярно-біологічні методи.

Забір матеріалу. Забір матеріалу для дослідження є важливим етапом. Матеріалом для діагностики урогенітального хламідіозу є мазки, зішкреби із слизової уретри, цервікального каналу, шийки матки, кон'юнктиви, прямої кишки, носоглотки. Для молекулярно-біологічних досліджень використовують сперму і сік простати, матеріал отриманий при біопсіях, діагностичних пункціях.

Перед дослідженням хворі не повинні приймати антибіотики, які діють на хламідії (тетрациклінового ряду). У матеріал повинен потрапити тільки циліндричний епітелій, оскільки хламідії не розмножуються у плоскому ороговіваючому епітелії.

Бактеріоскопічні дослідження. Виявлення морфологічних структур хламідій в досліджуваному матеріалі, забарвленому за методом Романов-ського-Гімзи. Принцип обгрунтований на властивостях хламідшних включень забарвлюватись азуреозином. Метод є класичним в діагностиці хламідій.

Мікроскопічна картина. Препарат фіолетового кольору. Ядра клітин темно-фіолетового забарвлення, цитоплазма фіолетова до безбарвної. Хламідійні включення розміщені поблизу ядра, часто зміщують його до периферії. Мають вигляд компактно або рихло розміщених зернистих структур, які містять збудника на різних етапах розмноження. За кольором відрізняється від ядра і цитоплазми. ЕТ представлені крупними включеннями, що вміщують дрібні зрілі структури, забарвлюються в рожево-червоний колір. РТ – дрібні включення синьо-фіолетового кольору. В одному епітелії одночасно можна виявити хламідійні включення різного ступеня зрілості – ЕТ і РТ. Для постановки діагнозу необхідно виявити біля 5 типових цитоплазматичних включень хламідій. Метод чутливий і у 15-50% (за даними різних авторів) випадків дозволяє діагностувати наявність у хворого хламідійної інфекції. Частота виявлення залежить від активності перебігу захворювання, наявності супутньої інфекції і якості досліджуваного матеріалу. Досліджуваний матеріал (зішкріб) повинен бути з мінімальною кількістю лейкоцитів, еритроцитів, флори, циліндричний епітелій повинен розміщуватись окремо (при розміщенні симпластами трудно ідентифікувати включення цитоплазми). Метод особливо чутливий при дослідженні екстрагенітальних хламідіозів, зокрема кон'юнктивітів дорослих і дітей, при яких пошкодження епітелію слизової 100%).

Виявлення антигенів хламідій в