Лабораторна діагностика захворювань які передаються статевим шляхом

Лактобактерії забарвлені у фіолетовий колір. Мікроорганізми роду мобілункус забарвлені в рожевий колір.

Фузобактерії забарвлені в блідо-рожевий колір, можливе нерівномірне забарвлення.

Дифтероїди – блідо-блакитного кольору з розміщеними у них яскраво-фіолетовими волютиновими зернами.

Всі коки (стрепто-, стафіло- і анаеробні) забарвлені в інтенсивно фіолетовий колір, чим відрізняються від іншої флори.

 

 

Викликається ВП (HPV – Human Papillomavirus) – це найдрібніший вірус, що має дволанцюгову ДНК і 18 серотипів.

Вірус заражає базальні клітини епідермісу, трансформує їх, клітини починають ділитись і в результаті утворюється папілома. ВП інтенсивно розмножується в кератонізуючих клітинах.

Лабораторна діагностика.

Поділяється на цитологічну імуноферментну, молекулярно-біологічну.

Цитологічна діагностика.

Виявлення НРV поражених клітин при забарвленні за методом Романовського-Гімзи.

Принцип. При забарвленні у клітинах виявляють деструктивні зміни у ядрі і цитоплазмі.

Мікроскопічна картина. Препарат фіолетового кольору. Лейкоцити і флора забарвлені у темно-фіолетовий колір. Епітелій: ядро темно-фіолетового, цитоплазма – різних відтінків фіолетового до безбарвного в залежності від дозрівання. Цитологічна картина HPV пошкоджених клітин характеризується дизкера-тизованими поверхневими клітинами поодинокими або групами, дистрофічно зміненими ядрами, можливий дизкаріоз. Дизкаріоз – це симптомокомплекс змін ядра, у який входить його збільшення з порушенням ядерного цитоплазмового співвідношення, неправильна форма, нерівний контур оболонки, забарвлення (гіперхроматоз), нерівномірне розміщення хроматину, збільшення кількості і розмірів ядерець. Типовим для HPV є наявність койлоцитів – клітин з гіперхромним дистрофіч-нозміненим ядром, з чітким навколоядерним просвітленням («гало»). На границі «гало» цитоплазма ущільнена, характерна багатоядерність та дегенеративні зміни цитоплазми.

Койлоцити виникають в результаті проникнення віруса в клітину з подальшою його репродукцією. Розрізняють дві різновидності койлоцитів:

з поверхневого епітелію з невеликими пікнотичними ядрами, великим «гало» навколо ядра, чіткими контурами цитоплазми. Такі клітини бувають при доброякісному протіканні з екзофітним ростом і помірною ступінню дисплазії;

з проміжного і базального епітелію з великими ядрами, малим «гало» навколо ядра і чіткими контурами цитоплазми. Такі клітини бувають при ендофітному рості з вираженою дисплазією, їх називають койлоцитарною анаплазією.

 

 

Вірусний гепатит В широко розповсюджене захворювання, що має декілька шляхів передачі, в тому числі і статевий.

Збудник захворювання – вірус, який відрізняється від інших тим, що має дволанцюгову ДНК і фермент ДНК-полімеразу. У хворих і вірусоносіїв його виявляють у всіх біологічних рідинах і органах.

Епідеміологія і патогенез. Гепатит В однаково розповсюджений у всіх країнах, небезпечний тим, що 10% хворих, які перенесли гепатит В, є вірусоносіями. Серед населення є групи ризику захворювання вірусним гепатитом В: гомосексуалісти, особи сумнівної поведінки, наркомани, хворі, яким часто роблять гемодіаліз, переливання крові, ін'єкції, медичний персонал, що має зв'язок з кров'ю і кровозамінниками.

Можлива передача вірусу гепатиту В статевим шляхом і при тісних побутових контактах.

Гепатит В часто зустрічається при інших венеричних захворюваннях.

Лабораторна діагностика

Для діагностики активності гепатиту використовують визначення активності ферментів АЛТ, ACT, ЛДГ5, СДГ, осадові проби рівня білірубіну, моно- і диглюкуронідів, але основним є виявлення серологічних маркерів вірусного гепатиту В – HBsAg, анти-HBs, анти-НВс, HBeAg, анти-НВе. Використовують РЗК, РНГА, але частіше – ІФА, який є більш чутливий. Чутливим є також молекулярно-біологічний метод.

 

 

СНІД відкрито в 1981 р. у США, а його збудник – в 1983 р.

Захворювання викликається ретровірусом. Генетична інформація віруса зберігається на одноланцюговій РНК. Погодженим найменуванням на цей час є «вірус імунодефіциту людини». Відтворюючись ВІЛ використовує ензим, відомий як зворотня транскриптаза і перетворює РНК в ДНК. Потрапляючи в Т-хелпери (СД-4 лімфоцити), РНК ВІЛ входить в ядро лімфоцита і впроваджує себе в клітинний ДНК. Потім ДНК ВІЛ робить багато копій справжнього віруса, які здатні інфікувати інші клітини.

Майже всі інфекції імунодефіциту людини в Європі і в Північній Америці зумовлюються вірусом ВІЛ-1. В Африці все частіше збудником стає ВІЛ-2. Обидва віруси мають яскраво виражений тропізм до Т-хелперів (клітин імунної системи).

Діагностика. Опорними симптомами клінічної діагностики СНІД вважають часті інфекційні процеси, що спричинюються умовно патогенними збудниками, зокрема пневмоцистна пневмонія, рецидивуючі респіраторні інфекції, тривала гарячка невизначеного походження, втрата маси тіла до 10% і більше, тривала етіологічно невизначена діарея, генералізована лімфоаде-нопатія, саркома Капоші, тривала нез'ясована лімфопенія.

Лабораторна діагностика

Згідно закону МОЗ України «Про запобігання захворювання на СНІД та соціальний захист населення» і наказу від 22. 04. 94 дослідження роблять в централізованих лабораторіях. Як відбірковий тест використовують первинний скринінг виявлення антитіл до ВІЛ. В ургентних випадках кров у необстежених породіль досліджують в КДЛ за допомогою тест-систем. Дослідження проводять згідно доданої до тест-системи, що застосовується, інструкції. Досліджувані зразки вважаються позитивними, негативними або сумнівними у відповідності до критеріїв, визначених в інструкції до кожної тест-системи.

Діагноз СНІД підтверджується виявленням сироваткових антитіл до вірусу за допомогою ІФА, або антигена методом ПЛР.

Існування ВІЛ-вірусу стійке, а, отже, пацієнт який має позитивну реакцію на ВІЛ-антитіла, повинен розглядатись як інфікований ВІЛ. Існує велика кількість вітчизняних і зарубіжних тест-систем. Вони використовуються для скринінгових аналізів в дерматовенерології, на станціях переливання крові та інших лабораторіях. Остаточну відповідь про наявність у крові пацієнта антитіл проти ВІЛ можна дати лише після перевірки позитивного результату методом імуноблотінгу (Western blot assay). Принцип методу полягає в тому, що очищені вірусні білки розділяють електрофоретично на поліакриламідному гелі, потім переносять на нітроцелюлозні мембрани і далі обробляють досліджуваною сироваткою. Антитіла до ВІЛ (якщо вони присутні в сироватці) будуть зв'язуватися специфічними вірусними білками. Наявність антитіл до білків серцевини і поверхневої оболонки ВІЛ буде вказувати на інфікування вірусом.

 

 

Наказ МОЗ України № 204 «Про організацію лабораторної діагностики сифілісу в Україні» від 29. 12. 1992 р.

Венерические болезни / под ред. Шапошникова О. К. – М. Медицина, 1991.

Мавров И. И. Половые болезни: энцикл. справ. – К. : Укр. Энцикл., М. : “АСТ-Пресс”, 1994.

Мавров И. И., Бухарович М. Н., Глухенький Б. Т. Контактные инфекции, передающиеся половым путем / под ред. И. И. Маврова. – К. : Здоровье, 1989.

Овчинников Н. М., Беднова В. Н., Делекторский В. В. Лабораторная диагностика заболеваний, передающихся половым путём. – М. : Медицина, 1987.

Посібник з медичної вірусології / За ред. В. М. Гиріна. – К. : Здоров'я, 1995.

Уніфікація лабораторних методів дослідження в діагностиці захворювань, що передаються статевим шляхом / укл. І. І. Мавров, Л. С. Тацька, О. П. Білозоров, Л. С. Тацька та ін. – Х. : Факт, 2000.