Ландшафтознавство

Крім розрізнення станів ландшафту за тривалістю можливе їх розрізнення й за іншими ознаками. Так, для вирішення багатьох задач ландшафтознавства корисним є типологія станів за їх відповідністю певним господарським та іншим соціальним функціям ландшафту. За цим критерієм, стани ландшафту поділяються на оптимальні (перебуваючи у таких станах, ландшафт виконує свою функцію найефективніше), допустимі, гранично-допустимі та неприпустимі. За відповідністю стану ландшафту природній нормі, виділяються його нормальні, критичні та анормальні стани. За ступенем зміненості природної складової ландшафту розрізняють його спонтанні стани (або натуральні, корінні стани – ті, що властиві ландшафту без втручання людини у нього), антропічні стани з їх подальшим поділом на слабко-, середньо-, сильно-антропізовані стани, ренатуралізаційні стани (стани, які ландшафт проходить після того, як антропогенні впливи на нього припинились і він поступово відновлюється до своїх спонтанних станів).

 

 

Більшість процесів, які зумовлюють функціональну динаміку ландшафту, мають циклічний характер. Головним чином це пояснюється тим, що вони потребують енергії, а її надходження до ландшафту є циклічним й залежить від обертання Землі навколо Сонця. Отже, рік є проміжком часу, за який виявляються типові риси функціонування ландшафту. За висловом А. Ісаченка, річний інтервал – це мінімальний час виявлення будь-якого ландшафту. Й справді, не тільки його фізіономічний вигляд, але й склад та інтенсивність процесів, що в ньому протікають, будуть дуже різними взимку й влітку, восени та навесні.

Хоча сезони року та фази, на які вони поділяються, повторюються у ландшафті кожного року, однак його сезонна динаміка не є строго періодичною. Тобто, для нього властива повторюваність певних фаз річного циклу не через строго один інтервал часу (рік), а через щороку дещо різні інтервали – як більші, так і менші одного року. Кожний рік є індивідуальним за тривалістю окремих фаз, датами їх настання та закінчення, характером прояву певних процесів на кожній фазі тощо. Так, хоча літня фаза для ландшафтів України є обов’язковою для кожного року, однак в одні роки літо наступає пізно й може бути вологим та не спекотним, тоді як в інші – наступати й закінчуватися рано, бути дощовим і прохолодним. Ці відмінності позначаються на біотичних процесах, зокрема – на продуктивності фітоценозів, активності екзогенних процесів (особливо – вітровій та водній ерозії), вологообігу та інших особливостях функціональної динаміки. Отже, сезонна динаміка ландшафтів не є строго періодичною – її окремі фази, хоч і регулярно повторюються із року в рік, однак їх тривалість, строки настання та закінчення, а також особливості функціональної динаміки кожного року будуть дещо іншими. По-річні відмінності у сезонній динаміці ландшафтів ілюструє табл. 5, з якої видно, що окремі роки істотно відрізняються не тільки за тривалістю окремих пір і фаз року, але й з кількістю ландшафтних комплексів, для яких властивий однаковий розвиток за сезон.

 

Відхилення сезонної динаміки ландшафтів від строго періодичного її характеру пояснюється декількома причинами. Серед них особливе значення мають інерційність та ефект післядії. Інерційність у сезонній динаміці ландшафту проявляється в тому, що його певні процеси реагують на дію інших процесів або зовнішніх впливів не одразу, а з деяким запізненням. Наприклад, максимальний прихід сонячної радіації спостерігається в червні, а максимальне прогрівання повітря – в липні або в серпні. Ще з більшою затримкою реагує на ці процеси прогрівання ґрунту.

Особливістю часових затримок одного процесу відносно другого є мінливість їх часових інтервалів. Залежно від різних факторів вони можуть коливатися у дуже широкому діапазоні. Через це в одні роки повітря може прогріватися довго (досягти максимуму лише в середині серпня), а в інші роки – швидше й максимальні температури повітря фіксуються в кінці червня. При цьому річний хід максимального приходу сонячної радіації підкоряється строгій періодичності, зумовленій астрономічними чинниками.

Ефекти післядії у сезонній динаміці ландшафту полягає у тому, що певна фаза річного циклу або внтурішньорічний стан ландшафту залежать від особливостей попередньої фази або стану. Так, у ландшафтах лісостепової зони України посушлива середина весна може призвести до вкрай небажаних для біоти наслідків, але якщо зима була сніжною й ґрунт встиг накопичити багато вологи, ці наслідки нівелюються. Якщо ж зима була малосніжною, то ефект посушливої весни буде набагато більшим.

Таким чином, ефекти післядії, часової затримки, а також ціла низка інших особливостей взаємодії процесів та компонентів ландшафту (їх стохастичний характер, синергізм, не лінійність тощо), а також їх сильна залежність від зовнішнього середовища зумовлюють складність і навіть непередбачуваність багатьох процесів сезонної динаміки ландшафту.

Традиційний для ландшафтознавст-ва напрямок дослідження й, зокрема, прогнозування, сезонної динаміки ландшафту полягає у поділі річного циклу на його окремі часові відрізки, які називаються фазами. Фаза річного циклу – проміжок часу, тривалістю від декількох до десятків днів, протягом якого фізіономічний вигляд ландшафту, склад та