Ландшафтознавство

Основою такого аналізу є ландшафтознавча карта певної території. Виконавши додаткові дослідження, передбачені для складання ландшафтознавчих карт, за контурною основою карти генетико-морфологічної або позиційно-динамічної ЛТС можна скласти кондиційну карту сучасних фізико-географічних процесів.

 

Під еволюцією ландшафту здебільшого розуміють його зміни, що проявляються або призводять до кардинальної перебудови його структури. Така перебудова означає заміну одного ландшафту іншим. У цьому й полягає відмінність між динамікою та еволюцією – при динамічних змінах ландшафт лише видозмінює свої структури, але лишається тим самим, а еволюція означає процес зміни одного ландшафту іншим.

Цей процес можна дослідувати у двох ракурсах – як послідовність змін одних ландшафтів іншими і як поступове накопичення у ландшафті його змін, які, хоч і дуже повільно, але невпинно ведуть до його заміни на інший. За аналогією з біологією, ці два прояви еволюції ландшафту можна назвати мікро- та макроеволюцією. Мікроеволюція ландшафту підготовлює його макроеволюцію, відтак їх час різний – мікроеволюція займає менший часовий проміжок, ніж час макроеволюції. Так, для більшості сучасних ландшафтів час їх мікроеволюції вкладається у період голоцену, тоді як макроеволюція деяких ландшафтів бере початок з архею.

Мікроеволюція ландшафту полягає у поступовому але незворотному накопиченні змін його просторових структур, функціонування та динаміки, які підготовляють його заміну на інший ландшафт. Відрізнити мікроеволюцію ландшафту від його багаторічної динаміки непросто. Звичайно, внутрішньодобову, сезонну, флуктуаційну та багаторічну циклічну динаміку ландшафту його еволюцією вважати не можна. Однак, багаторічні тренди ландшафту, які полягають у його спрямованих незворотних змінах (див. § 4. 5), дуже близькі до еволюційних. Поступове накопичення ландшафтом цих змін врешті веде до його трансформації в інший.

Необхідно, однак, зазначити, що й циклічна динаміка ландшафту позначена його незворотними змінами. Навіть і річний цикл ландшафту лишає по собі сліди, що відрізняють ландшафт попереднього року від наступного – по завершенні річного біоциклу змінюється віковий та видовий склад рослинності, її загальна біомаса; по завершенні річного циклу обігу мінеральних речовин, певна частина одних речовин виноситься з водним стоком, а інші речовини нагромаджуються на ландшафтно-геохімічних бар’єрах тощо. Ці та подібні їм зміни ландшафту дуже повільно й малопомітно призводять до того, що в його надрах формуються елементи та процеси, з яких у майбутньому сформується ландшафт нового типу. Важлива ознака мікроеволюції й полягає у появі та закріпленню в структурі сучасного ландшафту його нових елементів та процесів.

Однак, появою у ландшафті його нових елементів мікроеволюція не вичерпується. Ще у 1930-ті рр. Б. Полинов розрізняв у ландшафті три типи елементів – реліктові (ті, що успадковані сучасним ландшафтом від попередніх епох), консервативні (елементи, які найповніше відповідають сучасним умовам ландшафту й визначають його головні структурі риси) та прогресивні (молоді елементи, що вказують на тенденцію майбутніх змін ландшафту). Мікроеволюція ландшафту торкається усіх цих трьох типів елементів.

В загальному випадку мікроеволюція ландшафту призводить до зменшення ролі та поширення (числа та площі) у його структурі реліктових елементів. Наприклад, у рівнинній частині Криму збереглися ландшафтні комплекси сухоріч. Вони нагадують річкові долини, бо їх днища за морфологією подібні до заплав, подекуди є тераси. Однак зараз постійного стоку в них немає, алювій і типові для заплав ґрунти не формуються. Ці ландшафтні комплекси є залишками справжніх річкових долин, які зникли разом із врізанням русел річок у вапняки, крізь які вода з річок й фільтрувалася до підземних вод. Зараз ландшафтні комплекси кримських сухоріч (разом із Салгіром – найдовшою річкою всього Кримського півострова) деградують – тераси практично знівельовані, ґрунти втрачають ознаки гідроморфності, вологолучні та лучно-болотні рослинні угруповання збереглися лише в окремих наногеохорах тощо.

При мікроеволюції консервативні елементи ландшафту також мають втрачати свою роль і поширення. Проте цей процес йде значно повільніше й менш виразно, ніж у випадку реліктових елементів. Попри повільність змін консервативних елементів ландшафту, мікроеволюція веде до того, що врешті елементи, які у сучасному ландшафті відіграють роль визначальних (зокрема, найбільш поширених в його ЛТС) стануть консервативними й поступляться місце елементам, які зараз відіграють роль прогресивних.

Як було зазначено вище, збільшення кількості, площі та ролі у ландшафті його прогресивних елементів – найбільш виразні свідчення його мікроеволюційних перетворень. Такими свідченнями є поява і зростання площі плям солончаків у рівнинних степових ландшафтах, поява та ріст промоїн і молодих ярів у моренних ландшафтах, поява гаїв у степу чи степових ділянок в лісових ландшафтах тощо.

Діяльність людини у ландшафті прискорює його мікроеволюцію. Так, зрошення степових ландшафтів України спричинило появу в них процесів і створених ними ландшафтних комплексів, яких раніше тут не було, або вони займали мізерні площі (такими, наприклад, є ландшафтні