Ландшафтознавство

Хоча разом із припиненням господарської діяльності людини деякі з цих елементів ландшафту з часом можуть зникнути (змиті ґрунти відновити свою структуру, ґрунти втратити набуту в результаті зрошення солонцюватість та ін.), однак в реальності це лише теоретична можливість. По-перше, більшості вже набутих антропогенних змін ландшафт вже не зможе повністю позбутися (наприклад, хоча яри можуть перетворитися у лощини, але не вирівнюються остаточно, тіло зсуву не повернеться на своє місце тощо). По-друге, вже освоєні людиною ландшафти на більшій своїй площі так і залишаться у господарському використанні з притаманним йому впливом на ландшафт.

Таким чином, поряд із природними чинниками мікроеволюції ландшафту (його саморозвитком, коливаннями кліматичних умов, тектонічними рухами, сукцесією рослинності та ґрунтів тощо), все більшої ролі у напрямку та швидкості мікроеволюційних змін набуває антропогенні чинники.

Мікроеволюція ландшафту – процес поступовий. Раптова кардинальна перебудова структури ландшафту внаслідок стихійних процесів (зсувів, виверження вулканів тощо) до неї не відноситься, а розглядається як катастрофічна зміна ландшафту.

Макроеволюція являє собою послідовність заміни одного ландшафту іншим. Її початковим етапом є поява наземного абіотичного субстрату. Цим моментом може бути вихід території з-під рівня моря, її вивільнення з-під льодовика, перекриття поверхні вулканічною лавою тощо. Породи, що вийшли на денну поверхню, ґрунтові води та приземний шар атмосфери вступають у взаємодію між собою, яка знаходить вияв у вивітрюванні гірських порід. Фактично, цей процес є ландшафтним за своєю сутністю, отже території, де ще не сформувався грунтово-рослинний покрив, є ландшафтами. За термінологією М. Солнцева, вони називаються неповночленними.

До таких ландшафтів з атмосфери та з ґрунтовими водами потрапляють мікроорганізми, а на породах поселяються мохи та лишайники. Їх органічні рештки поступово накопичуються й врешті стає можливим формування ґрунтів і примітивних рослинних угруповань. Ландшафт вступає в біотичну стадію розвитку й вертикальна структура та функціонування ландшафту ускладнюються. У його вертикальній структурі разом із формуванням все більш зрілого профілю ґрунту і появою деревних видів рослин збільшується кількість геогоризонтів і геомас, зв’язки між якими стають все розвиненішими. З формуванням розвиненого генетичного профілю ґрунту та місцевих флор ландшафт набуває ознак сформованого природного ландшафту.

Істотні зміни у структурі ландшафту та в процесах його функціонування виникають при включенні в його життя людини. Її діяльність позначається на ландшафті настільки істотно, що це дало підстави багатьом дослідникам розглядати час, з якого людина почала активно впливати на ландшафт, окремим етапом його еволюції. Так, зокрема. вважає А. Басалікас, схема еволюції ландшафту якого наведена на рис. 28.

  

 

Стадії еволюції: І – добіосферна, ІІ – біосферна, ІІІ – ноосферна. Характер компонентів: А – абіотичні, Б – біотичні, В – соціогенні, Г – компоненти: 1 – літосфера, 2 – атмосфера, 3 – гідросфера, 4 – ґрунт, 5 – рослинність, 6 – тваринний світ, 7 – людство. Процеси трансформації компонентів: Д – гідрогенізація та атмогенізація літосфери, Е – біогенізація, Ж – антропогенізація. Зв’язки: З – між компонентами, І – із середовищем.

Схема еволюції ландшафту, наведена на рис. 28, дає лише загальне уявлення про його макроеволюцій ні зміни. Виділені в ній етапи слід розглядати як найбільш загальні. В межах кожного з них одні ландшафти неодноразово змінювалися іншими. З'ясувати ландшафти минулих епох, відновити послідовність і хронологію їх змін – складна наукова проблема, вирішенням якої займається палеоландшафтознавство. Його принципи та наукові підходи спеціально розглядатимуться у § 7. 5.

 

 

1. Беручашвили Н. Л. Геофизика ландшафта. – М. : Высшая школа, 1990. – 287 с. (§ 1. 5, глава 3, § 6. 3, 6. 5)
2. Гродзинський М. Д. Ландшафтна екологія. – К. : Либідь, 2007. – 520 с. (гл. 4. 1 – 4. 3).
3. Исаченко А. Г. Ландшафтоведение и физико-географическое районирование. – М. : Высшая школа, 1991. – 366 с. (глава 4, глава 7: с. 334 – 349).
4. Крауклис А. А. Проблемы экспериментального ландшафтоведения. – Новосибирск: Наука, 1979. – 233 с. (c. 20 – 23, 99 – 131)
5. Сочава В. Б. Введение в учение о геосистемах. – Новосибирск: Наука, 1978. – 319 с. (глава V)

 

 

1. В чому полягає зміст функціональної динаміки ландшафтів?

2. Як впливає господарська діяльність людини на потоки та трансформацію енергії у ландшафті?

3. За яких умов можлива акумуляція забруднюючих речовин у вертикальній структурі ландшафту?

4. Що є головною рушійною силою добової та сезонної динаміки ландшафту?

5. У чому відмінність між фазою річного циклу та стексом?

 

 

1. Поняття динамічної системи у теорії систем і його застосування в ландшафтознавстві.

2. Енергетика біопродуційних процесів у ландшафті.

3. Вплив рослинного покриву ландшафту на його водний режим

4. Основні наукові поняття етології та їх застосування в ландшафтознавстві.

5. Еволюція та самоорганізація ландшафту