Ландшафтознавство

 

 

Абсолютна більшість ландшафтів мають не одне, а багато різних значень. Одні з них суперечать один одному (наприклад, рекреаційне значення ландшафту несумісне з його виробничим гірничо видобувним), а інші значення можуть підсилювати один одного (наприклад, природоохоронне та символічне). Завдяки такій позитивній взаємодії різних значень ландшафту зростає його цінність. Як побачимо в § 8. 1, сучасне ландшафтне планування намагається врахувати складну взаємодію у ландшафті його різних значень і цінностей. Важливий принцип ландшафтного планування – зробити ландшафт таким, щоби в ньому його різні значення не суперечили один одному, а гармонійно поєднувались й забезпечували комфортне існування людини.

 

 

У зв’язку з увагою міжнародних організацій, насамперед ЮНЕСКО, до проблеми збереження культурної та природної спадщини, ландшафт став тлумачитись як об’єкт природно-культурної спадщини. В загальному розумінні спадщина – це матеріальні, духовні та інші цінності, отримані людиною чи групою людей у своє користування. Ландшафт, як носій різноманітних цінностей, дійсно являє собою об’єкт спадщини. Адже сучасне покоління людей має змогу споживати цінності ландшафту, які були створені не ними, а природою або нашими попередниками. Вони своїм дбайливим ставленням до ландшафту зберегли його природні цінності, або своєю вдумливою творчою працею створили антропогенно-модифіковані ландшафти, які становлять культурну цінність й стали надбанням культури (в Україні, наприклад, таку цінність мають ландшафти парку Софіївка поблизу Умані, парку Олександрія поблизу Білої Церкви, парку Алупкінського палацу в Криму, міський ландшафт старовинного центру Львова та дуже багато інших). Одержавши у спадщину такі ландшафти, сучасні цивілізовані суспільства повинні не тільки використовувати їх, а насамперед нести відповідальність за їх збереження та передачу нащадкам.

Крім обов’язку щодо збереження ландшафтів, що становлять природну, культурну чи природно-культурну спадщину, суспільство повинно також дбати за пошук і відновлення таких ландшафтів, оскільки далеко не всі ландшафти, які мають навіть і загальнолюдську цінність, збереглися до нашого часу у задовільному стані.

Визнання ландшафту як об’єкта всесвітньої спадщини було закріплене у Конвенції про Всесвітню спадщину ЮНЕСКО. Згідно неї, об’єктом світової спадщини можуть бути не усі ландшафти, а лише ті з них, які являють собою видатний зразок (як за своєю суттю, так і за ступенем збереженості) “сумісної діяльності людини та природи” й тому повинні розглядатись як загальнолюдська цінність. Такий ландшафт було запропоновано називати «культурний ландшафт як об’єкт Всесвітньої спадщини» й це поняття на 16-ій сесії Комітету з Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО у 1992 р. було включене як окрема дефініція в систему об’єктів культурної спадщини.

На зустрічі експертів цієї Комісії в Ла Пті Пьєр (Франція) у жовтні 1992 року визначені три категорії культурного ландшафту:

(і) – ландшафти, цілеспрямовано спроектовані та створені людиною. Ними здебільшого є ландшафти, створені заради естетичного задоволення, які часто (але не обов’язково) асоціюються із релігійними чи іншими монументальними будівлями та парковими ансамблями;

(іі) – ландшафти органічної еволюції. Це ландшафти, у природну основу яких органічно вписані культурні елементи (будівлі, сільськогосподарські та інші угіддя, поселення тощо), завдяки чому досягається органічне сплетіння процесів еволюції природи та творчої діяльності людини. Ці культурні ландшафти поділяються на дві підкатегорії: реліктові (або поховані) – ландшафти, еволюційні процеси в яких закінчилися в минулому, але їх сліди залишилися видимими до теперішнього часу, та ландшафти, що еволюціонують, в яких і зараз суспільство продовжує жити у гармонії з довкіллям;

(iii) – асоціативні ландшафти, в яких їх природні, а не створені людиною риси викликають потужні релігійні, художні чи інші культурні асоціації. В асоціативних ландшафтах їх культурна складова представлена не стільки у матеріальній формі, скільки у ментальній, за асоціацією природного об’єкту із певним феноменом культури.

Під егідою ЮНЕСКО були розроблені критерії, яким має відповідати ландшафт, щоби його було офіційно визнано об’єктом Всесвітньої спадщини. Вони наведені в табл. 7.

Згідно із цими критеріями експерти Комісії зі Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО визначають ландшафти, які становлять Всесвітню спадщину. На своїй 17-ій сесії у грудні 1993 р. ця Комісія внесла перший ландшафт у перелік об'єктів Всесвітньої спадщини. Ним став асоціативний ландшафт національного парку Тонгаріро у Новій Зеландії. Гори цього парку мають культурне та релігійне значення для людей маорі й символізують духовні зв'язки між людьми та довкіллям. Серед європейських культурних ландшафтів першими до Переліку об’єктів світової культурної спадщини були внесені 1996 року культурний ландшафт Сінтра (Португалія) та культурний ландшафт Ледніце-Валтіце (Чехія). Перший являє собою унікальне поєднання парків і садів, а другий, площею у 200 км2, є одним із найбільших в Європі ландшафтів, який органічно поєднує архітектурні споруди та оточуючі їх ландшафтні парки.

 

 

Наведені у табл. 7 критерії визначають цінність ландшафтів для усієї людської