Ландшафтознавство

 

а – суб’єктивістське, б – суб’єкт-об’єктне, в -об’єктивістське.

Суб’єктивістські уявлення сутності ландшафту (рис. 29, а) ґрунтуються на його розумінні не як реального матеріального об’єкту, а як цілісного відображення оточуючої людини дійсності в її свідомості. Ландшафт формується й існує тільки в людській свідомості, лише свідомість здатна сформувати ландшафт як цілісний образ реальності. Таким чином, ландшафт можна зрозуміти й пізнати, з'ясувавши, як він уявляється людині, які значення та цінності становить для неї, які суб’єктивні переживання з ним у людини пов'язані тощо. Завдання вбачається у виявленні цих суб’єктивних уявлень людини, в сукупності яких і проявляється ландшафт як конструкція виключно людської свідомості.

Найбільш відповідними для такого розуміння ландшафту є феноменологічні засоби його пізнання – через виявлення та опис тих відчуттів, вражень і значень, завдяки яким людина уявляє ландшафт і вибудовує свою поведінку та ставлення до нього. Іншим поширеним методом «візуалізації» ландшафту, який формується у людській уяві, є його зображення у вигляді ментальних карт. На них зображена та конфігурація ландшафту, як вона уявляється конкретній людині, або його узагальнений картографічній образ, який формується в колективній свідомості певної групи людей (етнічній, віковій, соціальній тощо).

Суб’єкт-об’єктне розуміння гуманістичної сутності ландшафту полягає у тому, що він розглядається не як суто внутрішнє середовище людини, а як зовнішній щодо неї феномен. Людина пов’язана з ним багатьма нитками й зокрема здатна його сприйняти, наділити певними значеннями та цінностями. Отже, гуманістична сутність ландшафту знаходить свій вияв у тому, що він як об’єктивна, незалежна від людини реальність істотно впливає на її духовне життя. На відміну від ідеалістичного тлумачення ландшафту, він виводиться поза межі людської свідомості, знаходиться не в людині, а поруч із нею (див. рис. 29, б).

Людина сприймає ландшафт як зовнішній об’єкт, а не як внутрішню частину свого духовного життя. Але завдяки цьому сприйняттю, у неї формується певна система цінностей, виникають багаті духовні (естетичні, морально-етичні та інші) переживання, й все це є важливою частиною людського існування. Цьому людина завдячує ландшафту, без якого її духовне життя було б дуже обмеженим. Отже, завдання полягає у тому, щоби з'ясувати яким чином ландшафт наділяє людське існування смислом і духовністю. В цій здатності ландшафту наповнити духовне життя людини смислом, символами, переживаннями й полягає його гуманістичний зміст, або, за висловом В. Пащенка – його гуманістичний потенціал, а за висловом О. Ковальова – його духовність.

Наукове пізнання гуманістичного змісту ландшафту в його суб’єкт-об’єктному розумінні ґрунтується на дослідженні закономірностей сприйняття людиною ландшафту, особливо тих його рис, що суб’єктивно сприймаються людиною (наприклад, привабливості, загадковості, «рідності» ландшафту тощо). Особливу роль при цьому відіграють сучасні методи енвайронментальної психології та естетики ландшафту (див. § 7. 4).

Об’єктивістські уявлення гуманістичної сутності ландшафту ґрунтується на тому, що людина з її духовним життям, цінностями, ідеалами, віруваннями тощо є невід'ємною складовою ландшафту (див. рис. 29, в). Духовні цінності та життя людини існують так само об’єктивно, як об’єктивною є й її господарська діяльність, отже вони включаються у ландшафт як в реальну, об’єктивно існуючу духовно-природну цілісність. Таке розуміння ландшафту збігається з його тлумаченням Й. Шмітхюзена (див § 2. 2 і рис. 4, в). Отже, гуманістичний зміст ландшафту визначається тим, що людина з її духовними цінностями є частиною самого ландшафту. Без з'ясування цих цінностей, визначення їх впливу матеріальну діяльність людини у ландшафті, неможливо й пізнати самий ландшафт в усій його повноті та цілісності. Покращення, оптимізація ландшафту, його менеджмент тощо означають таку діяльність людини, яка веде до збереження та збагачення його цінностей, важливих для повноцінного людського існування.

 

 

Згідно сучасного гуманістичного світогляду світ є насамперед світом людським, тобто його об’єкти, процеси і явища існують не самі по собі, а мають для людини певні значення та цінності. Відповідно, гуманістичний напрям у науці вимагає досліджувати її об’єкти крізь ті цінності та значення, які вбачає в них людина та людські спільноти. Саме через надання та сприйняття цих значень і цінностей й відбувається освоєння людиною світу. Отже, щоби пізнати світ слід виявити та з'ясувати значення та цінності, які він має для людини.

Сказане щодо такого широкого поняття, як «світ» стосується й ландшафту, як однієї з форм його прояву. Ландшафт наповнений багатьма значеннями і цінностями й саме через них людина входить у ландшафт як його «духовна» складова. Отже, цінності та значення є невід'ємною складовою ландшафту й саме вони надають йому гуманістичного змісту.

Поняття цінності та значення ландшафту близькі й інколи вживаються як синоніми. Ця подібність зумовлена тим, що обидва поняття є формою суб’єкт-об’єктних відносин. Значення як такого, безвідносно до когось або до чогось не може бути. Воно виникає лише в результаті взаємодії у парі “ландшафт – його суб’єкт“ і поза цією парою проявитися не може. Отже, ландшафт набуває певних значень завдяки тому, що хтось всередині чи поза ним вважає, що певні риси, особливості, структури ландшафту потрібні чи корисні для його існування (зокрема, духовного).

Подібно до значень ландшафту, його цінності не існують самі по собі. Ландшафт може становити цінність тільки для когось або