Ландшафтознавство

Операційний блок сприйняття ландшафту існує не у вакуумі, а знаходиться під сильним впливом багатьох чинників інформаційної природи. Вони складають інформаційне поле сприйняття ландшафту. Його “токи” пронизують операційний блок сприйняття, а образ ландшафту, що врешті формується в уяві людини, самий стає частиною цього інформаційного поля.

Інформаційним полем сприйняття ландшафту є ті риси людини, які визначають сприйняття нею ландшафту і поведінку у ньому. Ці риси поділяються на три групи: біолого-еволюційну, соціокультурну та персональну. Перша пов’язана з тим, що сучасна людина є результатом тривалого пристосування виду Homo sapiens sapiens до ландшафту і має вроджені психічні та поведінкові риси сприймати його у певний спосіб. Соціокультурна компонента включає культурні норми та правила, домінуючі у суспільстві естетичні смаки, стереотипи, забобони та інші вияви культури, які визначають сприйняття людиною ландшафту. Персональна компонента людини включає всі ті її риси, які не можна звести а ні до того, що дана особа є представником біологічного виду, а ні до того, що вона є членом певних культурних і соціальних груп.

 

 

Людиною ландшафт сприймається органами чуттів (сенсорними органами). Всього виділяють десять чуттів: зір, слух, нюх, смак, чотири тактильних чуття – тиску, болю, холоду та тепла (які часто об’єднують в одне чуття – дотику), й два чуття людського тіла – чуття стійкості (за нього відповідає вестибулярний апарат) і кінетичне чуття (відчуття рухів всередині різних частин людського тіла). Серед цих чуттів для сприйняття ландшафту найбільше значення мають перші три, хоча й інші чуття також відіграють деяку роль у ньому.

Особливу роль у сприйнятті ландшафту відіграє його фізіономічна частина – сукупність речовинних елементів ландшафту, від яких надходять енергетичні стимули, які людина здатна сприйняти органами чуттів. Іншими словами, фізіономічна частина ландшафту – це ті його складові, які мають колір, форму, текстуру, пахощі, характеризується певними звуками тощо.

За різними оцінками від 80 до 90% інформації людина отримує зоровим сприйняттям, а загальна кількість кольорових тонів максимальної насиченості, яку може розрізнити людське око, сягає 150. Колір діє на людину двома шляхами – асоціативним і біохімічним. Так, блакитний і зелений кольори діють на психіку заспокійливо, бо викликають у людини асоціації неба, лісів, лук; червоний збуджує, бо асоціюється із вогнем, відтак – небезпекою тощо. Оскільки асоціації є досить індивідуальними для кожної людини, то й сприйняття кольору також відбиває її індивідуальні риси.

Разом із тим, у сприйнятті кольору людиною є й об’єктивна складова. Вона зумовлена тим, що колір біохімічним шляхом впливає на низку характеристик людського організму – частоту дихання та пульсу, артеріальний тиск, біоритми, активність мозкової діяльності тощо. Так, блакитний і зелений кольори, впливаючи на гіпофіз, стимулюють посилене утворення серотоніна, внаслідок чого людина заспокоюється; а червоний колір викликає синтез адреналіну, який діє як збудник.

У ландшафті сприймаються не окремі кольори, а їх палітра. У мистецтвознавстві визначені комбінації кольорів, які сприймаються людиною з приємністю, а також “заборонені комбінації” кольорів, які, як вважається, дратують людину. Однак, специфіка сприйняття ландшафту полягає в тому, що комбінація кольорів, яка вважаться забороненою для творів образотворчого мистецтва, може сприйматися як естетично досконала для природного ландшафту. Так, наприклад, в естетиці ландшафту встановлено, що його краса істотно залежить від ступеня його природності: чим більше його форми, композиція кольорів тощо відповідають природним законам, чим менше на них позначився вплив людини, тим він є більш естетичним і гарним. Так, лука, в якій трави та квіти буяють самими різноманітними кольорами, сприймається як краса, тоді як така сама різнобарвність людського витвору (наприклад, орнаменту) сприймається як безсмак.

На сприйняття кольорової гами ландшафту впливає його освітленість. Так, при яскравому сонці здатність людини розрізняти кольори погіршується. Особливо це стосується кольорів теплих тонів (червоні, оранжеві). У південних ландшафтах око розрізняє менше відтінків кольору, а у ландшафтах помірних широт – більше.

Ландшафт наповнений звуками, а якщо він беззвучний, то людині тут ніяково й навіть страшно. Так само людина намагається уникати надто шумних ландшафтів, де вона відчуває роздратування й швидко втомлюється. Отже, як нестача звуків, так і надмірний галас у ландшафті однаково дратують людину. Важливим є також не тільки “кількісний” (шумовий), але й “якісний” аспект звуків – якими саме звуками наповнений ландшафт.

Спеціально проведеними дослідженнями в Канаді, вдалося з'ясувати, що неприємні відчуття у людини викликають звуки антропогенного походження – шуми автострад, промислових підприємств тощо. При цьому людей дратує не лише надмірне наповнення ландшафту техногенними звуками, а й те, що ландшафти втратили свою “звукову складність”. З них щезли деякі звуки, які люди вважають абсолютно необхідними для того, щоб відчувати себе у ландшафті комфортно. Отже, одне із завдань із “звукової меліорації” ландшафту полягає у відновленні їх звукового різноманіття.

Пахощі наповнюють ландшафт так само повно, як наповнюють його кольори і звуки. Вони створюють той неповторний аромат, яким характеризується ландшафт. На відміну від кольору, пахощі сприймаються людиною із менш багатою палітрою відчуттів і це сприйняття має оціночний відтінок. Якщо колір не обов’язково може подобатись чи не подобатись людині, то пахощі здебільшого оцінюються на шкалі приємних і неприємних. Встановлено, що