Ландшафтознавство

Культура родини. Кожна родина має власну культуру, в тому числі – традиції у спілкуванні з ландшафтом і спосіб виховання дітей. Так, діти з тих родин, у культурі яких є традиція “виїзду на природу”, сприйматимуть ландшафт по іншому, ніж діти, які мало не все дитинство проводять у міському ландшафті. Також з’ясовано, що дітям передаються погляди на ландшафт своїх батьків і самий стиль сприйняття ландшафтів.

Професійна культура. Широковідомими стали дослідження Рейчел Каплан, яка порівняла естетичне сприйняття ландшафтів трьома групами респондентів із США: ландшафтними архітекторами, архітекторами, психологами. Виявилося, що архітектори сприймають природні (незаймані) ландшафти як значно менш привабливі й менш гарні, ніж природно-антропогенні і урбанізовані ландшафти, причому міські ландшафти отримали в архітекторів найвищі оцінки привабливості. Ландшафтні архітектори віддали перевагу ландшафтам із забудовою на фоні природного ландшафту. Психологам найбільше подобаються природні та близькі до природних ландшафти і не подобаються міські.

Дослідження, виконане у Франції, полягало в порівнянні сприйняття ландшафтів студентами, що вивчали пластичні мистецтва, та студентами-психологами. З'ясувалося, що студенти-митці сприймають ландшафт крізь призму естетично-формальних рис його конфігурації (регулярність, симетрію, точки розкриття тощо), тоді як студенти-психологи – через особливості та співвідношення природних та антропогенних елементів у ньому.

Таким чином, сприйняття ландшафту як гарного, привабливого істотно залежить від професійної культури людини. Однак, різною є й “глибина” цього сприйняття. Так, сприйняття ландшафту з хворими деревами (що мають жовто-коричневе забарвлення з-за ураженості шкідниками) людьми, не обізнаними із причиною цього кольору, та спеціалістами-лісниками різне. Фахівці не сприймають ці ландшафти як привабливі, тоді як нефахівці в захопленні від різнобарвності лісу, виставляють високі оцінки його естетичності.

Важливо мати на увазі, що не власне фах, а саме фахова культура накладає суттєвий відбиток на сприйняття людиною ландшафту. Так, групи людей різного фаху, які об’єднані у доброчинні товариства, що сповідують природоохоронну культуру, суттєво відрізняються від інших людей за сприйняттям ландшафту.

Виконані дослідження дають підстави вважати, що вирізняються наступні професійні групи людей, що мають виразну специфіку у сприйнятті ландшафту:

‒“професіонали-природничники” (фахівці з лісової справи, агрономи, професійні фізико-географи, геологи тощо) ;

‒“професіонали-художники” (фахівці з ландшафтного дизайну, художники-пейзажисти та інші митці) ;

‒“професіонали-проектувальники” (ландшафтні архітектори та спеціалісти із територіального планування) ;

‒“природолюби” (члени природоохоронних організацій).

Кожна людина сприймає ландшафт індивідуально, однак, виявити суто індивідуальні риси людини в сприйнятті нею ландшафту непросто, оскільки виокремити з людини її риси, формування яких не зазнало б впливу біолого-еволюційних та соціокультурних чинників, надто складно. Хоча люди дуже різні, проте індивідуальність сприйняття ландшафту пояснюється не індивідуальністю як такою, а тим, що кожен із нас зазнав неповторного впливу різних культур (від етнічної до культури родини). В контексті сприйняття людиною ландшафту важливе значення мають три персональні риси людини – її вік, стать та персональні риси характеру особи.

 

 

Поняття образу ландшафту є дуже багатим, через що у науковому ландшафтознавстві склалось декілька його тлумачень. Найбільш загальними є три його розуміння – об’єктивно-фізіономічне, суб’єктивно-фізіономічне та психолого-феноменологічне.

Об’єктивно-фізіономічне розуміння образу ландшафту зводиться до того, що цей образ є сукупністю характерних чи типових елементів ландшафту, які можуть бути сприйняті візуально. Наприклад, німецький дослідник Р. Льойдл вказує, що “... образ ландшафту – це …візуальні характеристики та структурні елементи ландшафту, які є типовими за більшістю ознак”. У такому розумінні образ є об'єктивною властивістю самого ландшафту, а людина з її емоціями, естетичними вподобаннями й “способом дивитися” на ландшафт, до формування його образу відношення не має. У такому тлумаченні образ ландшафту дуже близький до його фізіономічності.

Суб’єктивно-фізіономічне розуміння образу ландшафту відрізняється від об’єктивно-фізіономічного тим, що наголошує на ролі людини у його формуванні. Настрій, емоційний стан людини у момент сприйняття ландшафту, життєвий досвід, рівень освіченості та інші її характеристики впливають на те, в якому образі постане перед людиною ландшафт. Таким чином, образ ландшафту розуміється як суб’єктивне відображення людиною об’єктивних фізіономічних рис ландшафту. При цьому вважається, що між суб’єктивним сприйняттям ландшафту і його об’єктивними фізіономічними рисами (ярусністю рослинності, озерністю, відносними перевищеннями рельєфу тощо) існує доволі жорсткий зв’язок, який можна виявити об’єктивними методами й навіть кількісно оцінити. На цій тезі ґрунтується чимало методів оцінки естетичності (краси, привабливості, мальовничості та ін.) ландшафту.

Психолого-феноменологічне розуміння образу ландшафту подібний до суб’єктивно-фізіономічного тим, що також включає у це поняття естетичні та емоційні переживання людини і тим, що вказує на існуючий зв’язок між ними й об’єктивними рисами ландшафту. Принципова відмінність полягає у тому, що у психолого-феноменологічному тлумаченні образу ландшафту наголошується на тому, що, хоча цей зв'язок існує, однак він не носить жорсткого, мало не універсального для усіх людей характеру. Цей зв'язок є індивідуальним для кожної людини, а відтак формування образу ландшафту є суто індивідуальною психічною діяльністю. Вона суттєво залежить від персональних рис людини, її особистих естетичних смаків, мотивації, ступеня розвиненості