Ландшафтознавство

Предмет:

Географія

Тип роботи:

Навчальний посібник

К-сть сторінок:

381

Мова:

Українська

Оцінка:

збудження людини при сприйнятті нею ландашфіту є ступінгь його різноманітності (складності). Дже складні ландшафти (з великою кількістю візуальних елементів, зв'язків між ними тощо) вимагають від людини значних зусиль при їх сприйнятті, що викликає нервове перезбудження й емоційний дискомфорт. Надто прості, монотонні ландашфти недостатньо збуджують людину й вона вимушена шукати збуджуючих стимулів у ньому, що також викликає емоційне роздратування. Таким чином, оптимальний емоційний стан людини, а звідси й найвищі емоційні оцінки ландшафту, відповідають ландшафтам, які є ані надто складними та різноманітними, ані надто простими й монотонними. Посередині між ними знаходиться оптимум – ландшафт з найвищою емоційною оцінкою.

Враховуючи те, що ступінь приємності ландшафту (тобто його емоційна оцінка як “приємного”) дзвоноподібно залежить від рівня емоційної збудженості людини (див. рис. 35, а), а також те, що аналогічний зв’язок зі збудженістю мають емоційні оцінки ландшафту як неприємного, одержимо область емоційних оцінок ландшафту, зображену на рис. 35, б).

Людина емоційно оцінює ландшафт одночасно в його якісній «кількісній» формах. Отже шляхом поєднання якісних емоційних оцінок ландшафту (див. рис. 34, б) та їх градацій (рис. 35, б), можна уявити як загалом людина емоційно оцінює. Наприклад, ландшафт може оцінюватися людиною як приємно-збуджуючий надзвичайно захоплюючий (октант І, пояс С), приємно-меланхолійний середньо заспокійливий (октант ІІ, пояс В), неприємно-збуджуючий надзвичайно дратівний (октант IV, пояс С) тощо.

Ставлення до ландшафту – це схильність людини реагувати на нього негативно чи позитивно, оцінювати ландшафт, дії або плани дій у ньому у позитивному чи негативному відношенні. На відміну від емоційної оцінки ландшафту, яка залежить від емоційного стану людини і є мінливою, ставлення до нього є значно стійкішими когнітивними структурами. Хоча вони й можуть змінюватися як в окремого індивіда, так і в суспільстві, однак стабільність ставлень до ландшафту вважається їх суттєвою ознакою.

Ставлення до ландшафту може формуватися у людини й без його сенсорного сприйняття. Так, людина може мати цілком певне ставлення до ландшафтів, в яких жодного разу не була й про які взагалі мало що знає. Ставлення до них (наприклад, позитивне) може бути некритично сприйняте від інших людей, закріплене у свідомості через рекламні кампанії туристичних фірм, пресу тощо. Ця особливість ставлення до ландшафту виявляється у формуванні стереотипів його сприйняття, про що йтиметься далі.

Слід розрізняти ставлення людини до ландшафту та ставлення до дій і планів дій у ньому. Позитивно ставлячись до ландшафту, людина може вкрай негативно ставитись до тих змін, яких він зазнав в результаті дій людини. Ще більш виразним є ставлення людини та груп людей до певних планів дій у ландшафті (наприклад, до проектів його містобудівного освоєння, спорудження у ландшафті автошляху, промислових об’єктів, рекреаційних зон, оголошення ландшафту природоохоронною територією тощо).

Поряд з інтерпретацією ставлення як стійкої тенденції оцінювати ландшафт негативно чи позитивно, існує й його ширше тлумачення. Згідно з ним, ставлення до ландшафту є родовим поняттям і включає ряд інших – переконання, упередження, доктрини, вірування, ідеології, стереотипи та інші. З цих проявів ставлень до ландшафту особливе значення мають переконання та стереотипи.

Переконання. Ставлення здебільшого конкретні, бо пов’язані з певним ландшафтом або з певними діями людини у ньому. Натомість у переконаннях, що має людина або людська спільнота до ландшафту, окремі ставлення до нього поєднуються цілісну систему, яка є базисом для дій. Переконання щодо ландшафту, можливих і неможливих дій у ньому тощо формуються в результаті особистих роздумів людини, чимале значення має й її життєвий досвід. Попри це, істотну роль у виникненні переконань відіграє освіта та виховання людини.

Завдяки цілеспрямованим освітнім програмам, просвітницькій діяльності тощо у певній групі людей формуються спільні переконання щодо ландшафту. його значень та цінностей, а також щодо бажаних і неприпустимих дій у ньому. Таким чином переконання щодо ландшафту стають спільними для певної групи людей. Спільність переконань є базисом для узгоджений дій людей, що стосуються ландшафту – як протесних (наприклад, акцій проти планів спорудження у ландшафті промислового комплексу), так і конструктивного характеру.

Стереотипи ландшафту. Якщо для формування переконань щодо ландшафту людині слід докласти чимало розумових зусиль, то стереотип ландшафту – це його узагальнений, емоційно-оціночний образ, що склався у певній культурній групі й сприймається її членами “на віру”, без особливих намагань визначити відповідність цього образу його реальному прототипу (конкретному ландшафту або його типу). Індивід лише “споживає” той емоційно-оціночний образ ландшафту, що сформувався у культурній групі, цінності якої він поділяє.

Як і більшість стереотипів, стереотип ландшафту є феноменом культурно-історичним. Він допомагає культурній групі підтримувати свою позитивну (у власних очах) ідентичність, відіграє важливу роль в її консолідації та узгодженості у діях. Так, стереотипне сприйняття членами етносу ландшафту та його окремих місць дозволяє їм однаково господарювати в ньому, надавати ”стеоертипним” місцям однакових значень і цінностей, що врешті призводить до взаєморозуміння та уникнення внутрішньоетнічних конфліктів у природокористуванні.

Ставлення до ландшафту є формою його когнітивного сприйняття, тобто при їх виробленні визначальна роль належить розумовій діяльності людини або групи людей. Однак, у людини може виникати певне відчуття ландшафту та його окремих місць, яке виникає у неї немов без видимих причин і є суто індивідуальним. Найчастіше подібне відчуття має оцінювальний характер й