образи того, що їй довелося побачити. Ці еталони слугують як для того, щоб розпізнати об’єкт, так і для того, щоби віднести його до певного типу. Реальні ландшафти, які сприймаються людиною, порівнюються з образами-еталонами й відносяться до того типу, з образом-еталоном якого він має найбільше рис подібності. Оскільки образ-еталон має бути багатим на деталі, то найчастіше в його якості виступає певний образ реального ландшафту, який людина колись сприйняла, і оцінила його як такий, що є типовим для деяких інших ландшафтів. Цей образ починає асоціюватися не із конкретним ландшафтом, а із його типом.
Пошук
Ландшафтознавство
Предмет:
Тип роботи:
Навчальний посібник
К-сть сторінок:
381
Мова:
Українська
На відміну від образу-еталону, образ-прототип ландшафту породжується не одним конкретним реальним ландшафтом, а в результаті узагальнення, ідеалізації образів багатьох ландшафтів, які людина вважає за якимись рисами подібними й саме на основі цих рис вибудовує абстрактний образ певного типу ландшафту.
Серед образів-прототипів ландшафтів розрізняються образи-архетипи та образи-стереотипи. Обидва вони подібні в тому, що є абстракціями, узагальненими образами, які репрезентують деяку множину в чомусь подібних багатьох реальних ландшафтів. Образ-стереотип ландшафту значною мірою формується у людини як результат некритичного запозичення нею уявлень типів ландшафтів, які склалися в спільноті, до якої належить людина й погляди якої вона поділяє. Здебільшого у вигляді образу-стереотипу сприймаються ті ландшафти, в яких людина не була й особистих уявлень про які має дуже мало.
Натомість образ-архетип ландшафту – це абстрактний образ, який сформувався у людини на основі узагальнення раніше бачених нею реальних (чи зображених на фотокартках, пейзажних полотнах тощо) ландшафтів. Образ-архетип вибудовується людиною на основі її особистого життєвого досвіду. Він включає найбільш типові елементи ландшафту та найбільш характерні конфігурації між ними.
§ 6.5. Емоційні оцінки та ставлення до ландшафту
Сприйняття ландшафту супроводжується виникненням у людини різних емоцій і формуванням певного комплексу ставлень до нього, зокрема – особливої приязні до ландшафту, упереджень щодо нього, його стереотипу тощо. Без вироблення цих психоемоційних і когнітивних реакцій на ландшафт він не мав би для людини та людських спільнот багатьох своїх значень і цінностей, розглянутих у § 5. 2.
Сприйняття ландшафту викликає у людини певні емоції – радості, смутку, тривоги та ін. Переживання та оцінка цих емоцій приводять людину до певного емоційного стану (настрою) – піднесеного, меланхолійного, похмурого тощо. В основі виникнення емоцій і формування певного настрою лежать процеси нервового збудження організму при сприйнятті людиною ландшафту. Чим більшого нервового збудження зазнає людина при сприйнятті ландшафту, тим сильніші емоції у нею виникають.
Крім того, що в людини виникають різноманітні емоції та відповідний їм настрій при сприйнятті ландшафту, вона підсвідомо немов оцінює свої емоції на шкалі приємних-неприємних, тобто визначає рівень свого емоційного вдоволення при сприйнятті ландшафту. Ця схильність психіки людини одержала назву емоційного оцінювання (Дж. Рассел, Дж. Уолвілл та ін.). Отже, емоційна оцінка ландшафту полягає у немов підсвідомому визначенні людиною рівня свого вдоволення від тих емоцій і настрою, які виникають у неї при сприйнятті ландшафту. Емоційна оцінка ландшафту не є тотожною емоціям, оскільки виникає в результаті складних когнітивних процесів їх осмислення. Щоправда, це осмислення протікає немов приховано від людини, без видимих розумових зусиль.
Дж. Расселл показав, що людина виражає свою емоційну оцінку ландшафтам та їх місцям, шляхом вербального опису, тобто приписуванням ландшафту певного слова чи слів, за допомогою яких індивід виражає його емоційне значення. Так, “захоплюючий», “приємний”, “цікавий”, “заспокійливий”, “похмурий” ландшафт є виразом людиною його емоційної оцінки.
Результати численних психологічних тестів засвідчили, що слова (вербальні дескриптори), за допомогою яких люди емоційно характеризують ландшафт, пов’язані між собою у площині двох осей: “приємний – неприємний” та “збуджуючий – млявий” (рис. 34, а).
Рисунок 34. Якісна емоційна оцінка ландшафтів16:
а – просторова локалізація дескрипторів емоційної якості ландшафту; б – емоційні категорії ландшафтів (або його місць) : I – приємно-збуджуючі (захоплюючі) ландшафти; II – приємно-меланхолійні (заспокійливі) ; III – неприємно-мляві (похмурі) ; IV – неприємно-збуджуючі (дратівні) ландшафти.
Осі, на яких побудована область емоційного оцінювання місць ландшафту, утворюють октанти, показані на рис. 34, б. Їх можна розглядати як якісні (категорійні) емоційні оцінки ландшафту або місць ландшафту, в залежності від того, що є об’єктом емоційного оцінювання – ландшафти або їх місця. Отже, за емоційною оцінкою ландшафти розрізняються на приємно-збуджуючі (або захоплюючі, октант І на рис. 34, б), приємно-меланхолійні (заспокійливі, октант ІІ), неприємно-мляві (похмурі, октант ІІІ), неприємно-збуджуючі (дратівні, октант IV).
Крім емоційної оцінки ландшафтів у формі категорій, людина дає їм немов кількісну оцінку. В її основі лежить залежність між нервовим збудженням людини та рівнем її емоційного задоволення. Численними дослідженнями з’ясовано, що вона описується дзвоноподібною кривою, тобто як занадто високе, так і недостатнє нервове збудження не викликають у людини емоційного задоволення (рис. 35, а).
Рисунок 35. «Кількісна» емоційна оцінка ландшафту17:
а – типова залежність між нервовим збудженням та емоційним задоволенням людини; б – градації емоційних оцінок ландшафтів:
А – ландшафти, що практично не викликають емоційного збудження; B – ландшафти, що викликають середнє емоційне збудження; С – ландшафти, що викликають сильне емоційне збудження.
Важливим джерелом нервового