Ландшафтознавство

Топофілія – це переживання теплих, позитивних почуттів до місць ландшафту. Отже, це риса не самого ландшафту або його окремих місць, а людини. Вона притаманна як окремому індивіду, так і певним людським спільнотам. Той факт, що, незважаючи на дуже особистісний характер топофілії, певні місця ландшафту викликають подібні топофільні відчуття у багатьох людей, дає підстави вважати, що топофілія частково має біоло- еволюційний базис (Е. Вільсон, Г. Оріанс, Р. Ульріх та ін.). Топофільні почуття людина може мати не лише до реальних чи відомих їй ландшафтів але й до тих, де вона ніколи не була і які навіть ледве собі уявляє.

Топофобія – людська риса реагувати у негативний спосіб на певні місця ландшафту, відчувати неприязнь, боязнь, острах і жах по відношенню до них. Топофобія – відчуття, протилежне до топофілії. Вона може бути викликана неприємними спогадами, асоціаціями, негативною емоційною оцінкою певних місць ландшафту й певних ландшафтів загалом.

На основі концепцій топофілії та топофобії розроблено низку конкретних ідей та напрямків проектування ландшафту. Отже, попри свою “феноменологічність”, поняття топофілії та топофобії відіграють роль у вирішенні суто практичних питань планування ландшафту й виховання людини, яка про нього має дбати.

 

 

1. Голд Дж. Психология и география: Основы поведенческой географии. – М. : Прогресс, 1990. – 304 с. (глави 2, 4).
2. Гродзинський М. Д. Пізнання ландшафту: місце і простір – К. : ВПЦ «Київський університет», 2005. – Том 1. – 503 с. (§ 2. 3. 2, 2. 5. 3, 2. 5. 4), Том 2. – 431 с. (глава 3. 4)
3. Ковальов О. П. Географічний ландшафт: науковий, естетичний і феноменологічний аспекти. – Харків: Екограф, 2005. – 388 с. (§ 1. 2. 2, 1. 2. 3, 3. 1, 3. 2, 5. 2, 5. 3)

 

 

1.Що таке сенсорна інформація про ландшафт і як вона потрапляє до мозку людини?

2.Які функції у сприйнятті ландшафту виконує коротко- та довготривала пам'ять людини?

3.Які персональні риси людини впливають на індивідуальне сприйняття ландшафту?

4.Які типи образів ландшафту формуються у людини?

5.Що таке стереотип ландшафту та стереотипне сприйняття ландшафту?

 

 

1.Фізіономічні риси ландшафтів.

2.Біолого-еволюційні корені сприйняття людиною ландшафту

3.Роль соціального оточення людини в сприйнятті нею ландшафту

4.Поняття образу ландшафту в географії та у мистецтві

5.Емоційне сприйняття ландшафту

 

 

Геофізика ландшафту – науковий напрям ландшафтознавства, який вивчає ландшафт, його вертикальні та територіальні структури з точки зору їх фізичних властивостей і характеристик. Вона зосереджується на тому, що ландшафтні комплекси являють собою складно влаштовані матеріальні об’єкти, взаємодії, процеси, зміни та явища в яких підкоряються певним законам фізики. Таке розуміння ландшафту було характерне вже О. Гумбольдту, який підходив до географічних явищ як до таких, що мають фізичну природу й вважав, що дію фізичних законів можна поширювати на всі природні компоненти, з біотичними включно.

Термін «геофізика ландшафту» був запропонований Д. Армандом у 1964 р. На його думку, геофізика ландшафту являє собою «вчення про взаємодію компонентів ландшафту, яка аналізується на рівні і методами сучасної фізики». Головне її завдання Арманд вбачав у вивченні обміну речовиною та енергією між складовими ландшафту.

Ідеї Д. Арманда були розвинуті його колегами з Інституту географії АН СРСР. під час досліджень на Курському стаціонарі, де були організовані багаторічні спостереження за динамікою геофізичних характеристик ландшафту. У 1970-80-ті роки ландшафтознавчо-геофізичні дослідження практично ототожнювались зі стаціонарними. На стаціонарах проводились дослідження трансформації сонячної енергії в ландшафтних комплексах, вологообміну та інші процеси. Особливо інтенсивно цей напрям розвивався науковою школою В. Сочави, під керівництвом якого в Сибіру було створено декілька стаціонарів, а також грузинськими ландшафтознавцями під керівництвом Н. Беручашвілі, які свої дослідження виконували на Марткопському стаціонарі поблизу Тбілісі.

Нагромаджений на стаціонарах емпіричний матеріал дав змогу сформулювати ряд теоретичних положень і методи геофізики ландшафту. Склались дві школи геофізики ландшафту – московська та тбіліська. Московська школа геофізики ландшафту, лідером якої є К. Дьяконов, продовжує наукові традиції, започатковані О. Григор'євим та Д. Армандом, і зосереджується на дослідженні фізичних процесів, що протікають у ландшафті. Основним методом таких досліджень є метод балансів речовини та енергії у ландшафтних комплексах. Тбіліська школа геофізики ландшафту, засновником якої був Н. Беручашвілі, концентрує свою увагу на дослідженні ландшафту, як комплексу, що складається із різних фізичних тіл. В цих дослідженнях метод балансів не є провідним, натомість головного значення набувають методи визначення фізичних параметрів геомас і закономірностей їх взаємодії між собою, часових змін, переміщення у ландшафті тощо.

Сучасна геофізика ландшафту широко використовує методи математичного та фізичного моделювання, використання геоінформаційних технологій. Їй також властивий перехід від досліджень вертикальних структур ландшафту до фізичних закономірностей формування його територіальних структур.

Геофізика ландшафту –