Лекції з міфології

Топоров В. Н. Модель мира // Мифы народов мира. – М. : Сов. энциклопедия, 1988. – Т. 2. – С. 161-164.

Топоров В. Н. Первочеловек // Мифы народов мира. – М. : Сов. энциклопедия, 1988. – Т. 2. – С. 300-302.

Топоров В. Н. Хаос // Мифы народов мира. – М. : Сов. энциклопедия, 1988. – Т. 2. – С. 579-582.

Угринович Д. М. Сущность первобытной мифологии и тенденции её эволюции // Вопросы философии. – 1980. – №9. – С. 135-147.

Фрейденберг О. М. Миф и литература древности. – М. : Наука, 1978. – 605 с.

Фрэзер Д. Д. Фольклор в Ветхом Завете / 2-е изд., испр. – М. : Политиздат, 1990. – 542 с.

Чистов К. В. В. Я. Пропп (1895-1970) : Легенды и факты // Советская этнография. – 1981. – №6. – С. 52-64.

Юдин Ю. М. Нескудеющее наследие (К 150-летию со дня рождения А. Н. Веселовского) // Русский фольклор: Проблемы текстологии фольклора. – Л., 1991. – С. 155-171.

Goldenweiser A. A. Totemism, an Analitical Study // Journal of American Folklore. – Vol. 23. – P. 178-298. [антитотемістична теорія міфу].

Шмидт Р. В. К вопросу о возникновении культов деревьев // Гуманитарный экологический журнал. – 2001. – Т. 3. Вып. 1. – С. 84-85.

Яковлева А. М. Мифологические корни фольклорного мышления: Пространство, время, существование // Вестник МГУ. Серия. Философия. – 1981. – №6. – С. 56-65.

Яншина Е. М. Формирование и развитие древней мифологии Китая. – М. : Наука, 1984. – 284 с.

 

 

Міфологія Стародавнього Єгипту

Міфологія Месопотамії (Шумер, Вавілон, Ассірія)

Міфологія стародавнього Китаю

 

 

Міфологія та релігія були основою основ світоглядної системи стародавніх єгиптян, що їх Геродот уважав найбільш набожним з усіх народів, вони сприймали навколишній світ винятково через релігійно-міфологічну призму.

Давньоєгипетська міфологія і релігія – надзвичайно складне явище. Вони поєднали в собі різні, часом полярні вірування та уявлення, що склалися в різні часи і в різних куточках країни, повсякчас розвиваючись і ускладнюючись. Здавна в Єгипті сформувалося декілька теологічних центрів (Геліополь, Мемфіс, Гермополь, Фіви). В кожному з них була своя космогонічна версія, що проголошувала творцем світу власного бога, а інших богів трактувала як створених ним чи таких, що походять від нього. Тому в стародавньому Єгипті навряд чи існувала цілісна релігійна доктрина. Таке бачення релігійного життя стародавніх єгиптян істотно зумовлене також станом найдавніших джерел і суперечливим характером пізніших релігійних текстів.

В уяві єгиптян світ був переповнений найрізноманітнішими богами і духами. Що їх уособлювали священні тварини, птахи, риби, комахи. Єгиптологи налічили в пантеоні понад тисячі богів. Тож можна стверджувати, що навряд чи існувала в країні якась живність, яку б не вважали священною.

Єгиптяни обожнювали насамперед представників фауни, які були чимось корисні людям або вражали своєю силою. Зокрема богами стали лев, бики Апіс, Мневіс і Бухіс, крокодил, гіпопотам, павіан, баран, газель, вовк, собака, кішка, корова, свиня, чапля-ібіс, жук-скарабей та ін. Культ священних тварин проявився в зооморфному зображенні богів. Так. Сонячного бога спершу зображували як лева або сокола, богиню Сохмет – як левицю, місячного бога Тота – як ібіса, бога потойбіччя Анубіса – як шакала. Бога війни віпуата – як вовка, охоронцями царя-фараона вважали сокола, гадюку та бджолу, самого фараона зображали у вигляді сфінкса. Згодом єгиптяни перейшли на антропоморфну іконографію своїх богів, частину яких напів олюднили (зображували з тілом людини і головою тварини чи птаха), інших (Осіріса, Пта, Амона, Хонсу, Міна, Атум, Ізіду) піддали цілковитій антропоморфізації. Такі зміни в іконографії єгипетских богів відбувалися під впливом більш досконалих іноземних релігій і внаслідок зростання залежності індивіда від суспільства.

У Стародавньому Єгипті розвинувся культ води. В уяві єгиптян сам Всесвіт виник з первісного водяного хаосу – божества Нун. Воду єгиптяни населяли полчищем духів, якими верховодив крокодилоголовий Собек. Річку Ніл пони обожнювали як божество-товстуна Хапі. Який приносить дари. Утім, культ води у Єгипті поступався місцем солярному культові.

Найдавнішим солярним богом у країні був Ра, центральне святилище якого знаходилося у Геліополі. Ра очолив загальноєгипетський пантеон, злившись з аналогічним богом інших єгипетських богів Гором у Ра-Горахте. Внаслідок перетворення Фів на столицю Єгипту пантеон очолив фіванський солярний бог Амон, який злився з богом Ра у Амона-Ра. Сонцепоклонницька реформа фараона Ехнатона піднесла тимчасово солярний культ Атона до ролі єдиного вселенського божества. Але реформа зазнала краху через консерватизм єгипетського суспільства, але її підхопили напівкочові семітські племена стародавніх євреїв, які певний час мешкали у Дельті Нілу і, будучи переслідувані за вірність реформі, емігрували в Палестину, де культ солярного бога ототожнився із семітським культом бога грози і блискавки Адонаєм.

Особливе місце у релігійно-міфологічній культурі стародавніх єгиптян посідав цикл міфів і ритуалів, пов'язаних з богом родючості Осірісом. Його центральне святилище містилося в Абідосі, проте культ вшановувався у всіх єгипетських регіонах.

Міфи про