Лекції з міфології

В основі міфів про походження землі лежить міф про водний хаос (Хунь Тунь), з якого виникли два божества – прабатько велетень Пань Гу і праматір напівзмія-напівлюдина Нюй Ва. Коли Пань Гу помирає, його лікті, коліна і голова перетворюються на п'ять священних гірських вершин, волосся – на дерева і траву, паразити на тілі – на людей. Нюй Ва ж виконує роль облаштовувача світу для проживання – створює з глини «вищих людей» (китайців), перепиняє повінь, лагодить підпорки для небозводу, втихомирює Черепаху, на панцирі якої лежить земля. Наступний першопредок Фу Сі, син бога грому Лей Гуна, винайшов рибальство, полювання, приготування м'яса на вогні. В деяких версіях він вважається чоловіком або братом Нюй Ва.

Найвідомішим є міф про потоп, який викликаний фактом прориву водного хаосу в облаштований світ. На боротьбу з ним стає богатир Гунь за допомогою чарівної землі, яка сама росте (сіжан), але перемагає потоп син Гуня Юй, який займається риттям каналів, землеворядкуванням, створює умови для землеробства.

В епоху першопредків існував безпосередній зв'язок між небом і землею, але верховний правитель Чжуан Сюй звелів своїм онукам Лі і Чуну перерізати шлях між небом і землею, залишивши тільки єдиний шлях – світову гору Куньлунь, біля підніжжя якої перебуває нижня столиця бога неба Шан Ді. Інше уявлення про космічну вертикаль втілено в образі дерева фусан, де живуть сонця – десять золотих воронів, діти богині Сі Хе, яка живе за Південно-Східним морем і яка у колісниці щодня везе сонце по небу. Якось всі десять сонць одночасно здійнялися на небо і на землі стає посуха. Тоді стрілець Хоу І вражає стрілами зайві дев'ять сонць. На Місяці ж живе дружина стрільця красуня Чан Е, яку він визволив від посягань бога повіней і ріки Хуанхе Хебо, пробивши йому ліве око. За це богиня гір Сіванму подарувала стрільцеві ліки безсмертя. Якось, коли чоловік був на полюванні, Чан Е зкуштувала ліки і вона злетіла у повітря аж до Місяця. Тут вона приречена перебувати у нефритових палатах разом з Білим Зайцем і сумувати за своїм чоловіком, а раз в рік 15 серпня запалює свічку і освітлює сяйвом Місяця землю, намагаючись роздивитися коханого чоловіка. Вважається, що в цей день найяскравіше світить Місяць, а в цей день відзначають свято урожаю і випікають «місячні пасочки».

Персонажі давньокитайської міфології, часто виступаючи як реальні герої, мають відповідні свята, які відзначаються за заведеним у Китаї місячним календарем. Відповідно здійснюються заведені ритуали, які дають можливість людям контактувати з божественною силою Першопредків.

 

 

Калашник (Меі) Л. С. Давньокитайська міфологія як засіб родинного вихованя. – Запоріжжя, 2004. – 259 с.

Крижанівський О. Стародавня Месопотамія: релігійно-міфологічні уявлення, література, архітектура та мистецтво // Історія в школах України. – 2006. – №4. – С. 45-47.

Крижанівський О. Релігія, міфологія, література, архітектура і мистецтво Стародавнього Єгипту // Історія в школах України. – 2006. – №2. – С. 43-45.

 

 

 

Індоєвропейська сім'я народів подібна на розлоге дерево з могутнім коренем. Вийшовши на арену історії вперше як воїни на бойових колісницях і з бойовими бронзовими сокирами, її представники продовжують відігравати в історії людства величезну роль. Розселившись на просторах Європи та Азії, індоєвропейці розділилися на безліч пранародів: кельтів (тепер – ірландці, шотландці, валійці, бетонці, в минулому – галли, галати, гельвети, бої), германців (німці, англо-сакси, датчани, голландці, шведи, норвежці, ісландці, в минулому – вандали, готи, гепіди, герули), балтів (литовці, латвійці, в минулому – пруси, ятваги), слов'ян (південні, східні і західні), греків, вірмен, фракійців (в минулому – фракійці, фрігійці, даки, гети), іллірійці (тепер – албанці), анатолійців (в минулому – хетти, палійці), італіків (венети, латини, римляни, тепер – романські народи), іранців (перси, таджики, осетини, курди, пуштуни, в минулому – скіфи, сармати, алани, саки, масагети), індійці (бенгальці, раджастанці, хінді та ін), тохари та ін.

Кожен з цих пранародів залишив свій унікальний слід в історії та культурі людства. Стародавні індоєвропейські боги, отримавши нові звучання та брази. Відповідно до різних історичних доль своїх шанувальників, зберегли глибоко споріднені риси.

Небесні боги являють найбільш цілісні образи. Ім'я бога Ясного Неба майже у всіх своїх варіантах походить від праіндоєвропейського deiuo- «денне, сяюче небо»: індійський Дьяус, балтський Дієвас, латинський Деус, германський Тіу, кельтський Тевтат, хеттський Тіват, грецький Зевс (від Деос), слов'янський Диво. Він є найбільш древнім чоловічим персонажем пантеону, саме він був головою пантеону індоєвропейців на початку їх існування, був богом племінної общини, володів законодавчими та військовими функціями. Останнє є те, що відрізняє даний образ у пастуших племен індоєвропейців від небесних богів в передуючих їм землеробських культурах. Надалі Бога Ясного Неба «заслонили» інші образи, що викликало навіть появу спеціальних пояснюючих міфів, таких як міф про «падіння Дьяуса» в Індії і кельто-германський сюжет про втрату неба руки і неможливості з цієї причини виконувати функції «царя богів». Така ситуація була характерна для народів Північної