Лекції з міфології

Найшанованішим у шумерів був місячний культ Нанна (вівілонський Сін), солярний культ Уту (вавілонський Шамаш), бог води і мудрості Енкі (вавілонський Еа), бог творець Енліль (вівілонський Елліль), храм якого височів у сакральному центрі Месопотамії Ніппурі (цей бог упорядкував всесвіт, навчив людей землеробству й тваринництву). Великою популярністю користувався культ богині кохання Інанни (вавілонська Іштар, фінікійська Астарта). Свята на честь богині супроводжувалися сакральною проституцією, ігрищами блазнів, самоспаленням фанатиків тощо.

Всі боги, за уявленнями шумерів, народилися від шлюбу небесного бога Ану та богині землі Кі, які самі вийшли з первісного водяного хаосу. Вавілоняни запозичили шумерський пантеон, окрім того шанували бога бурі та грому Адада, сімку астральних богів (Юпітера-Мардука, Марса-Нергала, Меркурія-Набу, Сатурна-Нінурта, Венеру-Іштар, сонце-Шамаша і Місяць-Сіна). Пантеон ассірійських богів очолював Ашшур, якого вважали царем богів. Характерно, що ассірійці надавали перевагу богу-громовержцеві Ададу перед богом підземних вод Еа. Для їхнього землеробства більш важливими були опади, а не іригація, як для вавілонян.

Мешканці Месопотамії вірили у потойбічне життя. Але вони не знали ідеї відплати за ділами людини. Єдиною винагородою праведнику була можливість пити чисту воду і раз у рік підійматися на землю з похмірого підземелля богині Ерешкігаль, щоб подихати димом жертовних спалень. Ті ж, про кого забували нащадки, приречені вічно терпіти спрагу і вгамовувати голод глиною та пилюкою. Релігія у Месопотамії не обіцяла нікому безсмертя. Думка про марність сподівання на долю богів виразно проходить у міфах про Адапа та Гільгамеша.

Адап, син бога Еа. Відламав південному вітрові крило, коли той перекинув його човен з рибою. Бог Ану покликав Адапа на свій суд. Адапу порадили нічого не їсти і не пити зі столу Ану, бо це частування може бути отруєним. Адап дотримався цієї поради, але цим допустився фатальної помилки, бо Ану не просто пробачив юнака, а так його уподобав, що вирішив пригостити стравою, яка дає безсмертя.

Зміну вегетаційного і мертвого періодів у житті природи мешканці Месопотамії пояснювали за допомогою культу Думузі. Згідно з шумерським міфом богиня родючості Інанна вирішила поширити свою владу й на потойбіччя, але її суперниця богиня Ерешкігаль перемогла і умертвила Інанну. Як наслідок, життя на землі припинилося, нікому стало приносити жертви богам. Боги рішуче зажадали, щоб Ерешкігаль випустила Інанну. Проте за законом підземного царства таке можливе, якщо б її там замінив хтось інший. Ось тоді Інанна віддала до рук демонів свого чоловіка-пастуха Думузі (пор. з біблійним вбивством землеробом Каїном пастуха Авеля), який. Начебто. Відмовмвся повернути їй владу після того, як богиня воскресла. Сестра Думузі, богиня рослин Гештінана, домоглася, щоб Ерешкігаль раз на рік випускала Думузі на певний час на землю, погодившись на цей час замінювати його в царстві мертвих. Отож, коли бог-пастух оживав, богиня рослинності, навпаки, помирала. Кожен візит Думузі на землю супроводжується настанням весни. Один з вавілонських міфів пов'язує чергування пір року зі сходженням у царство мертвих бога Мардука та його визволенням звідти богинею Серпанітум.

 

В) КИТАЙ

 

Витоки давньокитайської цивілізації сягають ІІІ тис. до н. е. Саме у ті часи у середній та нижній течії ріки Хуанхе («Жовта ріка») йшло формування давньокитайських племен, які освоїли іригацію. Надалі загострюється внутрішня боротьба між племенами, де перемогу здобуває плем'я Шан (Інь), яке створює першу давньокитайську державу і засновує першу царську династію з титулом «ван» («великий, єдиний») і «син неба», а Китай отримує назву «Піднебесна країна». Проте з часом інше плем'я, Чжоу, повстає. здобуває перемогу в ХІІ ст. до н. е. і править Китаєм ціле наступне тисячоліття (хоча, по-суті, Китай складався із багаточисельних незалежних царств-полісів та їхніх союзів, а чжоуські вани вважалися лише священними верховними царями-жерцями). Лише з ІІ ст. до н. е. цінському ванові Ін Чжену (відомому як Цінь Ші-хуанді і будівничий Великої Китайської стіни) вдалося об'єднати всі китайські царства в єдину імперію Цінь.

Політична доля Китаю спричинила до того, що давньокитайська міфологія дійшла до нас фрагментарно і реконструюється за давніми історичними і філософськими творами. Одна з відмінностей давньокитайської міфології – це історизація (евгемеризація) міфічних персонажів, які під впливом раціоналістичного конфуціанського вчення дуже рано почали тлумачитися як реальні події глибокої давнини. Головні персонажі перетворювалися на правителів, а другорядні – на сановників, чиновників та ін. Евгемеризація міфів сприяла й характерному для китайської міфології процесові антропорфологізації героїв. Велику роль відігравали тотемічні уявлення. Так, племена іньців вважали своїм тотемом ластівку, племена ся – змію. Поступово змія трансформувалася в дракона (лун), який владарював над дощами, грозою, водою. Функцію жерців Неба виконували вчені, які відправляли ритуали на честь бога неба Шан Ді, який вважався першопредком китайців. За аналогом кожна китайська родина шанувала своїх предків. Таким чином, переважаючим у Китаї став не культ богів, а культ предків.

Саме ж Небо (Тянь) стало головним китайським божеством, причому не стільки священно-божественним, скільки морально-етичним. Вважалося, що Велике Небо заохочує і карає, Небо набуває дедалі абстрактного (космічного і морального) порядку руху всього