функцію.
Рис. 1.2. Схема будови диктіосоми: 1 – цистерни; 2 – трубочки зі здутими кінцями; 3 – пухирці Гольджі
Мембрани апарату Гольджі за допомогою пухирців Гольджі беруть участь у площинному рості плазмалеми і тонопласта: при виділенні вмісту пухирців у вакуолю і клітинну оболонку їх мембрана вбудовується в тонопласт або плазмалему.
Апарат Гольджі утворює лізосоми. Вони виокремлюються у вигляді пухирців від цистерн із боку, що дозріває, або від периферичних трубчастих утворень. У лізосомах містяться гідролітичні ферменти, що також походять від гранулярних мембран ЕПС.
Через апарат Гольджі здійснюється перетворення внутрішньоклітинних мембран: мембрани ЕПС перетворюються в плазмалему або тонопласт.
У диктіосомах відбуваються не лише синтез і модифікація речовин, але і їх сортування залежно від подальшого призначення. В одні пухирці Гольджі запаковуються речовини матриксу клітинної оболонки, і вони спрямовуються до плазмалеми; в другі – гідролітичні ферменти, і пухирці, які їх містять, дифундують до тонопласта; у третіх – накопичується велика кількість гідролітичних ферментів, і вони стають лізосомами в цитоплазмі.
6. Корпускулярні органоїди
Пластиди – це органоїди, притаманні лише рослинним клітинам. Вони присутні в клітинах усіх органів рослин: у стеблах, коренях, листках, квітках. Є три групи пластид, залежно від їх забарвлення: хлоропласти – зелені; хромопласти – жовтогарячі; лейкопласти – безбарвні.
Як правило, в клітині трапляються пластиди тільки одного типу. Усі пластиди мають деякі спільні риси будови. За формою вони найчастіше округлі, овальні, дископодібні. Зовні їх оточує оболонка з двох ліпопротеїнових мембран. Усередині міститься основна речовина – матрикс, яку в пластидах називають стромою. Пластиди розрізняються за компонентами, зануреними в строму. Водночас в матриксі майже всіх пластид є мембранні структури, хоча ступінь їх розвитку дуже різний. Пластиди, як і мітохондрії, мають власну ДНК. До пластид іноді зараховують пропластиди та етіопласти, які є попередниками цих органоїдів.
Хлоропласти мають зелене забарвлення, здійснюють фотосинтез. Вони є майже у всіх клітинах надземних органів рослин, куди потрапляє світло. Як правило, відсутні у клітинах коренів.
Хлоропласти присутні в усіх зелених фотосинтезуючих клітинах рослин. Їх немає тільки в синьо-зелених водоростях (ціанобактеріях), точніше нема структурно оформлених зелених пластид. Їх функції в клітинах синьо-зелених водоростей виконує скупчення мембран, що містять хлорофіл і здійснюють фотосинтез.
Рис. 1.3. Хлоропласти у клітинах моху
Хлоропласти водоростей називають хроматофорами. Зазвичай вони мають великі розміри, і в клітині їх міститься всього один або декілька. Форма хроматофорів незвичайна і химерна (зірчаста, стрічкоподібна, ребриста, циліндрична тощо).
Хлоропласт оточений подвійною ліпопротеїновою мембраною – оболонкою, що регулює обмін речовин між ним і цитоплазмою. Усередині хлоропласта міститься основна речовина – матрикс, або строма. У матрикс занурена система мембран, які у хлоропластах називаються ламелами. Вони утворюють плоскі пухирці – тилакоїди, зібрані в стопки – грани. Грани зв'язані між собою в єдину систему трубчастими, витягнутими тилакоїдами строми, або міжгранними тилакоїдами.
Кільцева ДНК хлоропластів вирізняється від ядерної як за наявною в ній інформацією, так і за фізико-хімічними властивостями. Хлоропласти мають власну ДНК-полімеразу, тому її ДНК реплікується в самих хлоропластах.
Рис. 1.4. Будова хлоропласта: 1 – зовнішня оболонка; 2 – внутрішня оболонка; 3 – строма; 4 – краплини ліпідів; 5 – грана; 6 – тилакоїди строми; 7 – крохмальні зерна; 8 – оболонка хлоропласта; 9 – рибосоми
Хлоропласти вищих рослин містять два види зелених пігментів: хлорофіл а і хлорофіл b. Хлорофіл інтенсивно поглинає промені в червоній області спектра (680- 730 нм) і в синьо-фіолетовій (470 нм і нижче), а пропускає жовті та зелені промені.
Окрім хлорофілу, в хлоропластах містяться ще жовтогарячі пігменти – каротиноїди. Серед них відомі каротини і ксантофіли. Каротини мають жовтогарячий колір, а ксантофіли – жовтий. Зазвичай, інтенсивніше забарвлення хлорофілу маскує каротиноїди, тому хлоропласти і листки мають зелене забарвлення.
До складу хлоропластів входять багато ферментів, що беруть участь у здійсненні численних реакцій фотосинтезу і пов'язаних із синтезом білків, нуклеїнових кислот тощо.
Основна функція хлоропластів – фотосинтез (процес засвоєння сонячної енергії і перетворення її в енергію хімічних зв'язків).
Процес фотосинтезу поділяють на світлову і темнову стадії. У процесі світлової стадії відбувається запасання енергії світла в АТФ і утворення відновника НАДФ·Н, які витрачаються в темновій стадії на відновлення СО2 до рівня вуглеводів. Реакції світлової стадії проходять у ламелах тилакоїдів гран, а темнової – в стромі.
Хлоропласти в клітинах утворюються з пропластид, дрібних тілець (1-1,5 мкм), оточених подвійною мембраною.
Хлоропласти розмножуються поділом. Із закінченням росту листків припиняється поділ хлоропластів.
Хлоропласти зазвичай розташовуються так, щоб їх освітлювало розсіяне світло. Вони уникають прямих сонячних променів, які руйнують хлорофіл.
Хромопластами називають нефотосинтезуючі