Лекційний курс з дисципліни "Гідроботаніка" (О. М. Гроховська)

функцію.

Рис. 1.2. Схема будови диктіосоми: 1 – цистерни; 2 – трубочки зі здутими кінцями; 3 – пухирці Гольджі

Мембрани апарату Гольджі за допомогою пухирців Гольджі беруть участь у площинному рості плазмалеми і тонопласта: при виділенні вмісту пухирців у вакуолю і клітинну оболонку їх мембрана вбудову­ється в тонопласт або плазмалему.

Апарат Гольджі утворює лізосоми. Вони виокремлюються у вигля­ді пухирців від цистерн із боку, що дозріває, або від периферичних трубчастих утворень. У лізосомах містяться гідролітичні ферменти, що також походять від гранулярних мембран ЕПС.

Через апарат Гольджі здійснюється перетворення внутрішньоклі­тинних мембран: мембрани ЕПС перетворюються в плазмалему або тонопласт.

У диктіосомах відбуваються не лише синтез і модифікація речовин, але і їх сортування залежно від подальшого призначення. В одні пухирці Гольджі запаковуються речовини матриксу клітинної обо­лонки, і вони спрямовуються до плазмалеми; в другі – гідролітичні ферменти, і пухирці, які їх містять, дифундують до тонопласта; у третіх – накопичується велика кількість гідролітичних ферментів, і вони стають лізосомами в цитоплазмі.

6. Корпускулярні органоїди

Пластиди – це органоїди, притаманні лише рослинним клітинам. Вони присутні в клітинах усіх органів рослин: у стеблах, коренях, листках, квітках. Є три групи пластид, залежно від їх забарвлення: хлоропласти – зелені; хромопласти – жовтогарячі; лейкопласти – безбарвні.

Як правило, в клітині трапляються пластиди тільки одного типу. Усі пластиди мають деякі спільні риси будови. За формою вони найчастіше округлі, овальні, дископодібні. Зовні їх оточує оболонка з двох ліпопротеїнових мембран. Усередині міститься основна речови­на – матрикс, яку в пластидах називають стромою. Пластиди розрізня­ються за компонентами, зануреними в строму. Водночас в матриксі майже всіх пластид є мембранні структури, хоча ступінь їх розвитку дуже різний. Пластиди, як і мітохондрії, мають власну ДНК. До пла­стид іноді зараховують пропластиди та етіопласти, які є попередниками цих органоїдів.

Хлоропласти мають зелене забарвлення, здійснюють фотосинтез. Вони є майже у всіх клітинах надземних органів рослин, куди потрапляє світло. Як правило, відсутні у клітинах коренів.

Хлоропласти присутні в усіх зелених фотосинтезуючих клітинах рослин. Їх немає тільки в синьо-зелених водоростях (ціанобактеріях), точніше нема структурно оформлених зелених пластид. Їх функції в клітинах синьо-зелених водоростей виконує скупчення мембран, що містять хлорофіл і здійснюють фотосинтез.

Рис. 1.3. Хлоропласти у клітинах моху

Хлоропласти водоростей називають хроматофорами. Зазвичай вони мають великі розміри, і в клітині їх міститься всього один або де­кілька. Форма хроматофорів незвичайна і химерна (зірчаста, стрічкоподібна, ребриста, циліндрична тощо).

Хлоропласт оточений подвійною ліпопротеїновою мембраною – оболонкою, що регулює обмін речовин між ним і цитоплазмою. Усере­дині хлоропласта міститься основна речовина – матрикс, або строма. У матрикс занурена система мембран, які у хлоропластах називаються ламелами. Вони утворюють плоскі пухирці – тилакоїди, зібрані в стопки – грани. Грани зв'язані між собою в єдину систему трубчасти­ми, витягнутими тилакоїдами строми, або міжгранними тилакоїдами.

Кільцева ДНК хлоропластів вирізняється від ядерної як за наяв­ною в ній інформацією, так і за фізико-хімічними властивостями. Хлоропласти мають влас­ну ДНК-полімеразу, тому її ДНК реплікується в самих хлоропластах.

Рис. 1.4. Будова хлоропласта: 1 – зовнішня оболонка; 2 – внутрішня оболонка; 3 – строма; 4 – краплини ліпідів; 5 – грана; 6 – тилакоїди строми; 7 – крохмальні зерна; 8 – оболонка хлоропласта; 9 – рибосоми

 Хлоропласти ви­щих рослин містять два види зелених пігментів: хлорофіл а і хлорофіл b. Хлорофіл інтенсивно поглинає промені в червоній області спектра (680- 730 нм) і в синьо-фіолетовій (470 нм і нижче), а пропускає жовті та зелені промені.

Окрім хлорофілу, в хлоропластах містяться ще жовтогарячі пігмен­ти – каротиноїди. Серед них відомі каротини і ксантофіли. Кароти­ни мають жовтогарячий колір, а ксантофіли – жовтий. Зазвичай, інтен­сивніше забарвлення хлорофілу маскує каротиноїди, тому хлоропласти і листки мають зелене забарвлення.

До складу хлоропластів входять багато ферментів, що беруть участь у здійсненні численних реакцій фотосинтезу і пов'язаних із синтезом білків, нуклеїнових кислот тощо.

Основна функція хлоропластів – фотосинтез (процес засвоєння со­нячної енергії і перетворення її в енергію хімічних зв'язків).

Процес фотосинтезу поділяють на світлову і темнову стадії. У процесі світлової стадії відбувається запасання енергії світла в АТФ і утворення відновника НАДФ·Н, які витрачаються в темновій стадії на відновлен­ня СО₂ до рівня вуглеводів. Реакції світлової стадії проходять у ламелах тилакоїдів гран, а темнової – в стромі.

Хлоропласти в клітинах утворюються з пропластид, дрібних тілець (1-1,5 мкм), оточених подвійною мембраною.

Хлоропласти розмножуються поділом. Із закінченням росту листків припиняється поділ хлоропластів.

Хлоропласти зазвичай розташовуються так, щоб їх освітлювало розсіяне світло. Вони уникають прямих сонячних променів, які руйну­ють хлорофіл.

Хромопластами називають нефотосинтезуючі