Портал освітньо-інформаційних послуг «Студентська консультація»

  
Телефон +3 8(066) 185-39-18
Телефон +3 8(093) 202-63-01
 (093) 202-63-01
 studscon@gmail.com
 facebook.com/studcons

<script>

  (function(i,s,o,g,r,a,m){i['GoogleAnalyticsObject']=r;i[r]=i[r]||function(){

  (i[r].q=i[r].q||[]).push(arguments)},i[r].l=1*new Date();a=s.createElement(o),

  m=s.getElementsByTagName(o)[0];a.async=1;a.src=g;m.parentNode.insertBefore(a,m)

  })(window,document,'script','//www.google-analytics.com/analytics.js','ga');

 

  ga('create', 'UA-53007750-1', 'auto');

  ga('send', 'pageview');

 

</script>

Лексичний вплив як чинник динаміки структури мовиреципієнта (на матеріалі латинських запозичень українських пам’яток кінця XVI – XVII ст.)

Предмет: 
Тип роботи: 
Автореферат
К-сть сторінок: 
27
Мова: 
Українська
Оцінка: 

XVI – першої половини XVII ст. (зберігається в Інституті українознавства ім. І. П. Крип’якевича НАН України, м. Львів), опубліковані історичні словники української, білоруської, російської, польської мов, лексикологічні дослідження.

У роботі використано описовий та елементи зіставнотипологічного методу, а також прийоми лінгвостатистичного аналізу мовних явищ.
Наукова новизна дисертації полягає у спробі створення цілісної картини латинськомовних упливів на структуру української писемної мови окресленого хронологічного зрізу; в окресленні типів змін мовиреципієнта під впливом іншої мови; у з ясуванні залежності ступеня насичення латинськомовними запозиченнями текстів пам’яток від їх жанрових особливостей; у вияві взаємозв’язку внутрішньомовних та позамовних (історикокультурних) чинників динаміки структури мовиреципієнта.
Теоретичне значення роботи полягає у поглибленні досліджень проблеми міжмовної взаємодії, зокрема, такого її типу, коли цей процес є односпрямованим і суб єктом впливу є т. зв. “мертва” мова; при дослідженні впливу однієї мови на іншу актуалізовано проблему жанрової диференціації текстів мовиреципієнта.
Практичне значення роботи полягає у створенні емпіричної бази для вивчення динаміки структури мови у контексті міжмовної взаємодії, у вияві факторів розвитку структури мовиреципієнта та шляхів впливу однієї мови на іншу. Водночас деталізовано мовну ситуацію в Україні к. XVI – XVII ст., удокладнено функціональну диференціацію української мови через призму відбиття латинськомовних елементів у пам ятках різних жанрів і стилів. Робота може бути використана у лінгводидактиці вищої школи, зокрема, у курсах і спецкурсах із загального мовознавства, історії української та латинської мов.
Апробація роботи. Окремі розділи та дисертація в цілому обговорені на засіданнях кафедри загального мовознавства і класичної філології Київського університету ім. Тараса Шевченка, у доповіді на науковій конференції пам яті Є. Тименка (Львів, 1996), на семінарах Міжнародної школи гуманітарних наук (СхідЗахід) при Варшавському університеті (Варшава 1998; Львів, 1998), на щорічних конференціях викладачів Київського університету ім. Тараса Шевченка (19951997).
Структура дисертації. Робота складається зі вступу, чотирьох розділів (“Латинська мова у мовнокультурному житті України к. XVI – XVII ст. (на польськобілоруськоросійському тлі) ”; “Загальна характеристика латинських запозичень в українських пам’ятках к. XVI – XVII ст. ”; “Час освоєння латинських запозичень і шляхи їх проникнення в українську мову”; “Формальні та семантичні зміни латинськомовних елементів в українських пам’ятках к. XVI – XVII ст. ”), висновків, списку скорочень, списку використаних джерел, що налічує 210 найменувань, індексу латинізмів, двох додатків (“Зіставна характеристика семантичної структури дієслів у латинській та українській мовах к. XVI – XVII ст. ”, “Семантична структура значеннєво нетрансформованих латинських запозичень”). Повний обсяг дисертаційного дослідження – 290 с.
 
Зміст роботи
 
“Вступі” подано історіографічний нарис про стан і прийоми розв’язання проблеми міжмовної взаємодії, про різні підходи до класифікації типів взаємодії мов (Б. Горнунг, Б. Серебренников, Ю. Жлуктенко, А. Білецький, С. Семчинський та ін.) ; оцінки причин появи запозичень у мові (А. Мартіне, С. Семчинський, Ю. Сорокін, С. Шаумян, Л. Крисін, О. Муромцева) та етапів запозичення як процесу; про неоднаковість поглядів дослідників щодо систематизації запозиченої лексики (Я. Грот, І. Огієнко, Д. Лотте) ; про стан вивчення впливів латинської мови на українську.
У першому розділі “Латинська мова у мовнокультурному житті України к. XVI – XVII ст. (на польськобілоруськоросійському тлі) ” підкреслено, що серед мов, які функціонували в Україні в XVI – XVII ст. (українська, церковнослов’янська, російська, грецька, гебрайська, ідиш, вірменська, турецька, кипчацькотатарська, польська, німецька, угорська, румунська, італійська, французька) латинська мова відігравала особливу роль: вона була мовою науки, освіти, літератури, частково – юриспруденції. Ставлення до латинської мови на різних етапах її використання в Україні змінювалося від спершу ворожого до згодом прихильного. Багатьом культурним і релігійним діячам того часу латинська мова видавалася недосконалою, пор. думки З. Копистенського (“Безпечнhйшая есть рhч и увиреннhйшая философію и феологію славенским язіком писати и з грецкого переводити, нижли латинским, который оскудный есть, же так реку – до трудных высокых і богословских рhчей недовольный и недостаточный”) та І. Вишенського (“Не ходи, любимый брате, до латинскоє хитрословноє лжи, бо вhру згубиш”, “латинська премудрість – пряма дорога до пекла”). Переломними у визнанні латинської мови в Україні були 30ті роки XVII ст. : патріарх Феофан у грамоті від 26. 05. 1620 р. називає Київську школу “еллинославенскаго и латинопольскаго письма”, а в листі до російського царя (1625 р.) самі братчики назвали свою школу училищем “языка словяноросскаго и еллиногреческаго”. Українським прогресивним діячам, зокрема П. Могилі, довелося відстоювати право на навчання в українських закладах за західноєвропейськими зразками, оскільки польський король Владислав IV своїм привілеєм від 14 березня 1633 р. затвердив школи на українських землях такими, якими вони були до того часу, тобто з середнім рівнем, а в 1634 р. – суворо заборонив мати в Києві й інших містах латинські школи. Універсалом від 18 березня 1835 р. Владислав IV закріпив право викладати латинською мовою лише діалектику й логіку; цим правом Київська колегія володіла до кінця польського панування над Києвом, однак на ці заборони П. Могила не звертав уваги і продовжував розпочату шкільну програму.
У культурнонаціональному русі в Україні к. XVI – XVII ст. велике значення мав розвиток друкарства й книговидання: в 1586 р. Львівське братство організувало свою друкарню, яка швидко розвинула діяльність і дожила
Фото Капча