Лінгвістичні та екстралінгвістичні фактори наповнення семантичних полів у сучасній російській літературній мові (семантичне поле вік)

Деякі спеціалісти з вікової психології приписують ще не народженій дитині цілком свідомі людські переживання і виділяють внутріутробний розвиток як перший віковий період. Підтримка такої точки зору, дозволила включити до складу СП вік такі терміни як пренатальный возраст, утробный (цикл, период), зигота, эмбрион, плод.

Тлумачні словники, як правило, не враховують вікові межі життєвих етапів, що встановлюються в нелінгвістичних науках, дефініції іменників зі збирально-абстрактним значенням лише фіксують послідовну зміну відповідних періодів у життєвому циклі, наприклад: детство “ранний, до отрочества, возраст”, отрочество “возраст между детством и юностью”, юность “период жизни, возраст после отрочества до зрелости; ранняя молодость” і т. ін. Ці дефініції відповідають уявленню більшості носіїв російської мови про часові межі вікових періодів, тому що не існує загальновідомої періодизіції. При цьому в процесі спілкування мовець, не замислюючись, обирає з великої кількості наявних у мові найменувань людини за віковою ознакою необхідне (пор.: девушка – женщина – дамочка – тётя – тётенька – тётечка – мамаша – мать – бабушка).

Серед слів, що використовуються у функції звертання й мають у своїй семантичній структурі вікову ознаку людини, представлені нейтральною лексикою, використовуючи яку, мовець лише дотримується норм етикету (дети, девушка, молодой человек і т. ін.), а також лексикою, що демонструє суб’єктивне ставлення до співрозмовника (детки, душенька, милок і т. ін.). Але в деяких випадках навіть нейтральна лексика набуває певного емоційного забарвлення (наприклад, використання слів девочки, мальчики між дорослими людьми може висловлювати бажання мовця зарахувати себе й своїх ровесників до більш молодого покоління, або ж демонструє тремтливе ставлення до адресатів мови).

Крім спеціальних лексем, що характеризують індивідів за належністю до тієї чи іншої вікової групи, існує велика кількість мовних одиниць, у семантиці яких на перший план висувається певна ознака об’єкта, що водночас повідомляє і про його вік. Такою ознакою може бути:

-ступінь фізичного розвитку людини (амбал, бутуз, детина і т. ін);

-ступінь розумового розвитку (глупыш, зелёный, повзрослеть) або ж, навпаки, невідповідність інтелектуальних здібностей індивіда його хронологічному віку (вундеркинд, дурень, недетский).

-ступінь громадянської зрілості ((не) совершеннолетний, пенсионер, (пред) пенсионный, (до) призывник, (до) школьник і т. ін.).

Особливість віку як характеристики людини полягає в тому, що він інтерпретується принаймні в трьох аспектах (біологічному, соціальному й культурному). Кожен з них по-своєму детермінує свідомість, поведінку, діяльність індивіда і, відповідно, знаходить своє відображення у мові. Що стосується інших категорій об’єктів, не задіяних у розгалуженій системі соціальних стосунків, то вікові класифікації для них визначаються головним чином фізичним розвитком особі, станом предмета через призму їхнього використання людиною.

На матеріалі загальновживаної лексики вікову періодизацію тварин та рослин можна представити так: начальный период развития, молодость, зрелость тварини; период прорастания семян, период цветения, период созревания плодов, период отмирания рослини.

Тривалість життя й особливості розвитку є специфічними для кожного окремого виду тварин і рослин, тому, щоб описати їх, довелося б залучити усі дослідження з білогії. Для прикладу у дисертації наводиться термінологія, що використовується для опису стадій розвитку кліщів: з яйца виходить личинка, вона перетворюється на нимфу, далі – три нимфальных возраста: протонимфа, дейтонимфа и тритонимфа; дорослу фазу кліщів називають имаго. Особливості розвитку кожного виду тварин описані за допомогою об’ємної та вузькоспеціальної термінології, через що в дисертаційному дослідженні матеріал обмежується загальновживаною лексикою, в якій послідовно розділяються дорослі тварини та їхні малята (кенгуру – кенгурёнок, носорог – носорожек, собака – щенок і т. ін.). Лише в окремих випадках наявні проміжні ланки (телёнок – подтёлка – нетель – тёлка - корова). Зустрічаються лексеми з більш конретною вказівкою на вік: первогодок, переярок тощо.

За належністю рослин до тієї чи іншої вікової групи використовуються мовні одиниці з відносно узагальненим значенням (всходы, высадок, отросток, побег, саженец), для позначення молодих рослин часто використовуються похідні із зменшувальними суфіксами (дубок, яблонька).

Вказівкою на вік тварини й рослини можуть бути сполучення назв окремих їхніх видів з прикметниками большой, маленький, молодой, старый (большая, молодая, старая лошадь, маленькая лошадка, маленькая, молодая берёзка, большая, старая берёза).

Прикметники молодой, старый являють собою універсальні одиниці у віковій лексиці, тобто вони можуть характеризувати як живі істоти, так і предмети неживої природи: молодая женщина, молодые петушки, молодая яблонька, молодой сыр, молодое государство; старый человек, старая кляча, старый лес, старые монеты, старый университет.

Специфіка вікової лексики, що використовується для називання неживих предметів, полягає в тому, що на перший план висуваються фізичні параметри об’єкта. У більшості віпадків для предметів неживої природи вікова характеристика важлива не сама по собі, а у співвідношенні з зовнішнім виглядом предмета, його станом, придатністю до використання. Тому в