Лінгвістичні та екстралінгвістичні фактори наповнення семантичних полів у сучасній російській літературній мові (семантичне поле вік)

У деяких випадках давність існування предмета визначає його цінність, що фіксується такими мовними засобами, як антиквариат, антикварный, пятизвёздочный, пятилетней выдержки (коньяк) тощо.

У процесі конструювання СП вік було розглянуто й словотворчі потенції вікової лексики, що дозволило констатувати надзвичайну розмаїтість компонентів досліджуваного СП, зумовлену морфологічним типом російської мови.

Дериваційні процеси впливають на межі СП вік наступним чином: 

-змінюється експресивно-стилістичне забарвлення лексем, через що відповідні одиниці не лише актуалізують вікову ознаку об’єктів, а й виражають ставлення до них мовця (кляча – клячонка, мальчик – мальчишка, мальчонка, мальчонок); 

-змінюються синтаксичні функції лексем (малолетний - малолетка); 

- змінюються вікові ознаки (баба – бабёнка) або звужується коло об’єктів, що іменуються (дети – детва); 

-словотворчий елемент вносить сему ‘вік’ у семантичну структуру похідного слова (брат – братишка); 

-словотворчий компонент змінює вікову ознаку на протилежну (детина, детинушка).

Значну частину конституентів СП вік представляють складні слова, однією з мотивуючих основ яких послугували прикметники із значенням тривалості у часі (долгожитель, долголетие), прислівники з семантикою кількості (малолетний, многолетний), прикметники, що називають вікову ознаку (новоиспечённый, старопечатный), а також складні утворення, мотивовані словосполученнями, що називають ознаку або дію, актуальну для певної вікової категорії об’єктів (голопузик, молокосос, трудновоспитуемый).

Вагому частину похідних у складі СП вік забезпечують основи слів баба (бабёнка, бабец, бабка, бабонька та ін.), дева (деваха, девица, девка, девчонка та ін.), дед (дедушка, прадедушка, дедуля, дедок та ін.), дети (детки, деточки, детка, детва, детёныш та ін.), зреть (зрелый, полнозрелый, половозрелый, созреть та ін.), малый (маленький, малец, малыш, малёк та ін.), старый (староватый, старообразный, старопечатный та ін.).

Найбільш продуктивними у СП вік можна вважати суфікси –ыш, -оныш, -онок, -к (а), -ок, префікси без- (бес-), за-, воз-, вы-, до-, за-, из- (ис-), які не лише змінюють вікову характеристику об’єкта, а й у більшості випадків передають ставлення й оцінку мовця.

 

 

1. Одним з головних критеріїв розрізнення близьких, на перший погляд, понять “тематична група”, “лексико-семантична група” й “семантичне поле” є співвідношення власне мовних та позамовних чинників у детермінації їхнього складу й особливостях структурації. На відміну від ТГ, склад якої зумовлений, перш за все явищами екстралінгвістичними, і відбиває позамовні знання й навіть суб’єктивні уявлення носіїв мови відносно того чи іншого предмета, та ЛСГ, що об’єднує близькі за значенням слова на основі формальних, чітко визначених, теоретично обґрунтованих показників, СП – категорія в однаковій мірі лінгвістична й екстралінгвістична.

2. Як лінгвістичні параметри, що регламентують виділення й опис конкретного СП, прийнято такі: виділення інтегрального значення, навколо якого формується польова структура з урахуванням об’єктивних зовнішніх факторів і реальних можливостей дослідника; до складу СП включаються ті лексеми, в семантичній структурі яких виявлено сему, що отримала статус інтегральної для досліджуваного угруповання; семантична структура конституентів поля кваліфікується з опорою на словникову дефініцію; відповідно до позиції інтегрального семантичного компонента в змісті лексичної одиниці визначається її місце в структурі СП (в ядерній, центральній чи периферійній частині).

3. Ієрархічна структура СП вік демонструє злитість, неперервність цього семантичного простору й семантичної системи в цілому. Відповідно до статусу інтегральної семи у змісті одиниць проаналізованого лексико-семантичного угруповання структура СП вік має таке наповнення: ядро репрезентується лексемою возраст та одиницями з найбільш загальним значенням давность, длительность существования, время существования, период (ступень) в развитии (росте), пора; в центральній частині поля розташувалися ЛСГ, для яких сема ‘вік’ має статус основної (наприклад, абстрактні іменники, що називають основні вікові періоди, іменники, що номінують учасників вікових груп); центральні ЛСГ у свою чергу є структурними компонентами тематичних парадигм “віковий період”, “учасник вікової групи” тощо, що включають також синтаксично й / або семантично складніші одиниці й утворюють перехідний простір між центральною й периферійною зонами; периферія СП вік представлена ЛСГ іменників, прикметників, дієслів, прислівників з непрямим показником віку іменованого об’єкта, що, з одного боку, є продовженням названих ТГ, а з іншого – утворюють у сукупності парадигму із спільною темою “непрямий віковий показник”, що дозволяє включення й надлексичних одиниць.

4. До екстралінгвістичних факторів, що зумовлюють специфіку СП вік відносяться: розуміння віку не лише як соціального терміна, але й як поняття, що характеризує тварин, рослини, предмети і явища; тривалість життя людини, різних видів тварин, рослин, час існування предметів; ступінь задіяності представників кожної з категорій об’єктів у розгалуженій системі відносин; індивідуальність й винятковість розвитку живих організмів, а також появи й функціонування предметів і явищ навколишньої дійсності.

5. За характером інформації про вік і способу її представлення конституенти СП вік розпадаються на три типи: вікова лексика з конкретною кількісною детермінацією, лексика з детермінацією періоду існування, вікова лексика з непрямою детермінацією.

6. Представлення повної парадигми слів, мотивованих основами числівників і / або іменників з семантикою “проміжок часу” типу двадцатилетний, двадцатилетие можливе шляхом опису словотворчої моделі їх побудови й вказівки на обмеження лінгвістичного характеру (невідповідність нормам граматики російської мови, громіздкість, немилозвучність) й екстралінгвістичного (актуальність і доступність конкретної інформації про вік).

7. Загальновизнаної чіткої