Любов як форма екзистенції особистості

– обґрунтовано положення про сублімацію любові як принципово необхідну, найбільш важливу умову становлення особистості, формування її ціннісної системи, оскільки вона передбачає не тільки трансформацію сексуальної енергії в оформлене почуття любові між чоловіком та жінкою, але й відновлення в людині образу й подоби Бога. Визначено чотири етапи сублімації любові: любов до себе, усвідомлення своєї значущості, богоподібності; статева любов, відновлення первісної цілісності андрогіну; усвідомлення єдиної сутності всього людського роду, поєднання з суспільством; реалізація ідеалу всеєдності та сизигії, перетворення та воскресіння всього сущого. 

Теоретичне та практичне значення дисертаційного дослідження. Постановка проблеми любові як однієї з центральних філософських проблем, як найбільш адекватної особистості форми екзистенції сприяє і моральному самовдосконаленню, і досягненню гармонійних взаємовідносин з оточуючим світом. Проблеми, що піднімаються у дисертації, актуалізують необхідність гуманізації суспільних відносин, подальшого пошуку найбільш адекватних форм співіснування та взаємодії різноманітних людей, народів, держав, культур. 

Культивування, пропаганда любові сприяє посиленню інституту шлюбу, зберіганню сімейних зв’язків і традицій. Саме сім’я виступає первинним чинником формування особистості, забезпечує її повноцінний та гармонійний розвиток. Вона зміцнює духовний зв'язок поколінь, як у більш вузькому розумінні – спадкоємності сімейних цінностей, так і в більш широкому – культурному розвитку народу, нації, держави. 

Результати дисертації можуть бути корисними для розробки спеціальних програм з моральної освіти та виховання особистості в умовах розвитку сучасного суспільства. Дисертаційний матеріал можна застосовувати в лекційних курсах з філософії, філософської антропології, аксіології, етики та культурології. 

Особистий внесок здобувача. Головні положення і результати дисертаційного дослідження здобуті автором самостійно. 

Апробація результатів роботи. Провідні положення дисертації обговорювалися на теоретичних і методичних семінарах кафедри філософії та політології, на підсумкових наукових конференціях викладацького складу Горлівського державного педагогічного інституту іноземних мов (Горлівка, 2003 – 2005), на засіданнях філософського клубу (Горлівка, Донецьк, 2003 – 2004). Загальні положення та результати дослідження пройшли апробацію на наступних наукових конференціях: ХΙ Харківські політологічні читання “Конфлікти в суспільствах, що трансформуються” (Харків, 2001), ХΙΙΙ Μіжнародна науково-практична конференція “Роль науки, релігії та суспільства у формуванні моральної особистості” (Донецьк, 2003), ІІ Міжнародна наукова конференція “Інтелект. Особистість. Цивілізація” (Донецьк, 2003), міжнародна наукова інтернет-конференція “Головні проблеми сучасної антропології” (Горлівка, 2003), міжнародна конференція “Світогляд і трансформації сучасного суспільства” (Сімферополь, 2004), І Таврійські читання “Вітчизняна філософія: сучасні колізії” (Крим, Донузлав, Медведєво, 2005). 

Публікації. Головні положення та результати дисертаційного дослідження викладено в п’яти статтях у наукових журналах, зареєстрованих ВАК України, двох статтях та чотирьох тезах у збірниках матеріалів науково-практичних конференцій. 

Обсяг і структура дисертації. Дисертаційне дослідження складається з вступу, трьох розділів, висновків та списку використаних джерел. Загальний обсяг роботи складає 191 сторінку, з яких 176 сторінок головного тексту, 15 сторінок списку використаних джерел (180 найменувань). 

 

 

У Вступі подано загальну характеристику роботи, а саме, значущість і актуальність теми, ступінь її розробленості, зв’язок з науковими програмами, мету, завдання, об’єкт, предмет і методи дослідження, наукову новизну, теоретичне та практичне значення роботи, особистий внесок, публікації та апробацію отриманих результатів. 

Перший розділ “Проблема любові в історії філософії” містить постановку проблеми, загальну характеристику та історико-філософський аналіз. Тут представлено провідні філософські концепції та теорії любові, показано динаміку розвитку філософії любові. 

Підрозділ 1.1. “Любов як предмет філософського аналізу” презентує любов як одну зі значущих та дискусійних проблем філософії. Любов – це унікальний феномен. Вона виражає інтенцію життя, його онтологічну, гносеологічну та аксіологічну основи. Вона не тільки породжує та підтримує життя, але й вміщує повноту, цінність і сенс цього життя. 

Любов зароджується на ранніх етапах розвитку людського роду. Як і людство, вона проходить довгий і складний шлях еволюції від тваринного інстинкту розмноження до глибокого індивідуалізованого й екзальтованого почуття. Любов виступає одним з чинників олюднення людини, сприяє її душевно-духовному ускладненню. 

У підрозділі 1.2. “Витоки західної філософії любові: Античність” ми розглядаємо проблему зародження філософії любові. Сучасна вітчизняна та західна філософія любові сягає Античності. У контексті перших космогоній і теогоній любов з’являється у вигляді безособової космічної сили, що породжує та підтримує життя. З плином часу вона перетворюється на найяскравіше й захоплююче почуття, розглядається як шлях до цілісності, досконалості та безсмертя, як шлях до Бога. Їй надають уваги Гесіод, Парменід, Емпедокл (космічний ерос породжує та підтримує життя), Платон (любов як жага цілісності, шлях до первісної єдності), Аристотель (чоловік і жінка: сутність, функції, призначення), Лукрецій Кар, Сенека, Цицерон (етичні й естетичні аспекти), Плотін, Порфирій, Прокл, Ямвліх (небесна, духовна любов як шлях до Бога). 

Любов постає центральною темою давньогрецької (Алкей, Анакреон, Архілох, Ібік, Мімнерм, Сапфо) та давньоримської (Апулей, Вергілій, Горацій, Катулл, Овідій, Петроній, Проперцій) лірики. Любов-пристрасть, любов-божевілля, співвідношення любові та обов’язку – провідні мотиви драматургії Єврипіда, Софокла, Есхіла. Вже давньогрецькі мислителі пропонують перші класифікації любові, що свідчать про її глибину та різноманітність: любов-пристрасть, любов-дружба, любов-прихільність і любов-повага. 

У підрозділі 1.3. “Ідеал любові епохи Середньовіччя та Відродження” ми представляємо відповідно середньовічне тлумачення сутності любові. Любов стає категорією духовно-релігійного порядку. Латинські (Аврелій Августин, Тома Аквінський) і візантійські (Григорій Нісський, Григорій Палама, Діонісій Ареопагіт, Іоанн Златоуст, Макарій