Людина та її середовище існування

 аносмія – втрата сприйняття запахів;

 гіперосмію й оксиосмію – загострення нюху, при цьому поріг сприйняття запаху знижується.

Гіпосмія може бути повною або частковою. Професійну гіпосмію поділяють на функціональну (адаптація до запаху, стомлення органів нюху), токсичну (яка виникла після вдихання свинцю, ртуті, хлору та інших речовин), респіраторну (після вдихання пилу), запальну, постінфекційну й посттравматичну. Зміни нюху можуть бути як периферичного, так і центрального походження, залежно від того, яку ланку нюхового аналізатора ушкоджено.

Однією з найважливіших функцій шкіри є рецепторна. У шкірі закладено величезну кількість рецепторів, які сприймають різні зовнішні подразнення: біль, тепло, холод, дотик. На 1 см2 шкіри розташовано приблизно 200 больових рецепторів, 20 холодових, 5 теплових і 25 рецепторів, які сприймають тиск.

Больові відчуття викликають захисні рефлекси, зокрема рефлекс віддалення від подразника. Чутливість до болю є сигналом, який мобілізує організм на боротьбу за самозбереження, під впливом больового сигналу перебудовується робота всіх систем організму й підвищується його реактивність.

Небольові механічні впливи на шкірні покриви (тиск) сприймаються тактильним аналізатором. Тактильна чутливість є складовою частиною дотику. Чутливість різних ділянок тіла до дії тактильних подразників різна, тобто мають не однакові пороги тактильної чутливості, наприклад, щонайменший поріг відчуття для кінчиків пальців кистей рук становить 3 мг/мм2, зворотного боку кисті – 12 мг/мм2, для шкіри п’яти – 250 мг/мм2.

Тактильна чутливість разом з іншими видами чутливості шкіри може певною мірою компенсувати відсутність або недостатність функцій інших органів чуття.

Чутливість до зміни температури забезпечується холодовими терморецепторами з якнайбільшим сприйняттям температури – 25-30 С й тепловими – 40 С. Найбільша щільність терморецепторів у шкірі обличчя, менше їх у шкірі тулуба, ще менше – в шкірі кінцівок. Передаючи інформацію про зміни температури оточуючого середовища, терморецептори відіграють важливу роль у процесах терморегуляції.

Руховий, чи кінестетичний аналізатор, це фізіологічна система, яка передає й обробляє інформацію від рецепторів скелетно-м’язового апарата й бере участь в організації та здійсненні координованих рухів. Рухова активність сприяє адаптації організму людини до змін навколишнього середовища (клімату, умов виробництва тощо). Різні види рухів характеризуються динамікою фізіологічних процесів, що за їх оптимізації забезпечує якнайкраще збереження життєдіяльності організму. Надмірну мобілізацію функціональної активності, не забезпечену необхідним рівнем координації й активності відбудовних процесів під час роботи й тривалий час після її закінчення, називають гіпердинамією. Цей стан виникає у разі надмірного заняття спортом або важкою фізичною працею, а також тривалих емоційних стресів. Гіпердинамія розвивається в результаті неадекватної для функціонального стану організму мобілізації функцій нервово-м’язової, серцево-судинної, дихальної й інших систем і може супроводжуватися низкою хворобливих симптомів.

Протилежним гіпердинамії станом є гіподинамія. Вона характеризується зниженням діяльності всіх органів, систем і розладом їх взаємозв’язку в організмі. Глибоких змін зазнає обмін речовин, знижується стійкість організму людини у разі значних функціональних навантажень і дії несприятливих факторів середовища.

Отже, можна зробити висновок, що рухова активність людини значною мірою сприяє збереженню її здоров’я й трудовій діяльності. Досягнення ж фізичної досконалості – важлива єдність усього різномаїття й взаємозв’язку різних за характером рухів на всіх рівнях психофізіологічної регуляції цілісного організму.

Імунітет – це несприйнятливість організму до інфекційних захворювань, а також до агентів і речовин, які мають чужорідні для організму антигенні властивості.

Імунні реакції мають захисний, пристосувальний характер і спрямовані на звільнення організму від чужорідних антигенів, що надходять до нього зовні й порушують сталість його внутрішнього середовища. Захисні за своєю природою реакції імунітету через ті чи ті причин можуть бути створені й спрямовані на деякі власні, нормальні, незмінені компоненти клітин і тканин, що призводить до виникнення аутоімунних захворювань. Імунні реакції можуть бути причиною підвищеної чутливості організму до деяких антигенів – алергія, анафілаксія.

Розрізняють такі види імунітету: уроджений та набутий.

Уроджений, видовий, спадкоємний, чи природний імунітет, – це несприйнятливість одного виду тварин чи людей до захворювань іншого виду. Наприклад, люди несприйнятливі до чуми собак і великої рогатої худоби; у багатьох тварин не вдається викликати захворювання на кір тощо. Існує різний ступінь стійкості видового імунітету. Іноді несприятливі фактори (наприклад, вплив низьких температур) можуть знизити природний імунітет до конкретного виду мікробів.

Набутий імунітет може бути природним і штучним. Своєю чергою, розрізняють активно й пасивно набутий природний і штучний імунітет.

Активно набутий природний імунітет виникає після перенесеного інфекційного захворювання. Це найміцніший, найтриваліший імунітет, який іноді залишається на все життя. Активно набутий штучний імунітет виникає в результаті вакцинації живими ослабленими чи вбитими вакцинами (мікробними препаратами). Такий імунітет виникає через 1-2 тижні після вакцинації й утримується доволі довго – роками й навіть десятками років.

Пасивно набутий природний імунітет – це імунітет плоду чи немовляти, який отримує антитіла від матері через плаценту або з грудним молоком. Через це немовлята впродовж певного часу залишаються несприйнятливими до деяких інфекцій, наприклад, кору.

Пасивно набутий штучний імунітет створюють шляхом введення в організм імуноглобулінів, отриманих від активно імунізованих людей чи тварин. Такий імунітет встановлюється швидко – через кілька годин після введення імунної сироватки або імуноглобуліну й зберігається нетривалий час – упродовж 3-4 тижнів, бо організм