Людина та її середовище існування

Однією з найважливіших функцій кори великих півкуль є аналітична. Вона розглядається як складна система коркових закінчень аналізаторів, у яких здійснюється аналіз сигналів від усіх рецепторів тіла й синтез відповідних реакцій у біологічно доцільний акт. У зв’язку з цим кора великих півкуль є вищим органом координації рефлекторної діяльності.

Завдяки здатності виробляти тимчасові зв’язки, кора великих півкуль є органом набуття та нагромадження індивідуального життєвого досвіду. Процеси, що протікають у корі, є фізіологічною основою свідомості, сприйняття, пам’яті, мислення, волі. У зв’язку з цим кора великих півкуль є органом свідомості й довільних дій людини.

Аналізатори – це функціональні системи, що забезпечують аналіз (розрізнення) подразників, що діють на організм. Аналізатори – дуже складні системи, проте в їх структурі можна виділити такі ланки:

 периферичний відділ – рецептори, що сприймають подразнення. Вони розташовані переважно в органах чуттів;

 провідниковий відділ – нервові шляхи, якими імпульс збудження передається до кори великих півкуль головного мозку;

 центральний відділ – ділянка кори головного мозку, що перетворює отримане подразнення на певне відчуття.

Діяльність кори великих півкуль, як і інших відділів нервової системи, має рефлекторний характер.

Безумовні рефлекси – це успадковані від предків, уроджені рефлекторні реакції, набуті в процесі еволюційного розвитку. Їх називають інстинктами й вони протікають по рефлекторній дузі. Основними безумовними рефлексами є смоктальний, харчовий, оборонний, статевий. Безумовні рефлекси, що виникають під час дії подразників зовнішнього та внутрішнього середовища, мають величезне значення в регуляції таких функцій, як кровообіг, дихання, травлення, обмін речовин, виділення, терморегуляція тощо, але їх недостатньо для того, щоб забезпечити пристосування організму до умов оточуючого середовища, що постійно змінюється.

Умовні рефлекси – це індивідуально набуті в процесі життєдіяльності реакції, що сприяють і забезпечують пристосування організму до оточуючого середовища. Умовні рефлекси мають тимчасовий характер, вони можуть зникати у разі непідкріплення й знову з’являтись у відповідь на нові подразники.

Поняття про умовні рефлекси лежать в основі теорії про першу й другу сигнальні системи. Сигналами називають усі подразники (звук, світло, тиск, хімічні речовини тощо), що впливають на рецептори й викликають ті чи ті рефлекси. Діяльність кори, зв’язану зі сприйняттям безпосередніх подразників або сигналів із зовнішнього світу, називають першою сигнальною системою. Ця система є як у тварин, так і у людей.

Але пусковим механізмом рефлексів у людини можуть бути не лише предмети та явища, а й їх мовні позначення, символи явищ. Діяльність кори, пов’язану з мовою, називають другою сигнальною системою.

Сигнали першої сигнальної системи є конкретними, стосуються тільки певного подразника, що безпосередньо впливає на конкретні органи чуттів. Особливістю другої сигнальної системи є відволікання й узагальнення подразників першої сигнальної системи. Друга сигнальна система є всеосяжною, здатною узагальнити й замінити всі подразники першої сигнальної системи, вона є фізіологічною основою мови та мислення людини.

Важливу роль у пристосуванні організму до умов середовища відіграє вегетативна нервова система. Це відділ нервової системи, що регулює функції всіх органів, серцево-судинної системи, обмін речовин. Вегетативна нервова система поділяється на функціонально різні відділи: симпатичну та парасимпатичну.

Симпатична нервова система – це частина вегетативної нервової системи, у якій другий, проміжний нейрон, лежить у нервових вузлах, розташованих уздовж хребта.

Парасимпатична нервова система – це частина вегетативної нервової системи, у якій другий проміжний нейрон розташований безпосередньо в органі, що інтервується.

Залежно від змін зовнішніх умов у центральній нервовій системі виникають гальмівні чи збуджуючі імпульси, які через вегетативну нервову систему пристосовують до цих змін роботу внутрішніх органів.

Симпатична нервова система мобілізує роботу організму. Діяльність парасимпатичної нервової системи спрямована головним чином на налаштування механізмів організму на процеси харчування, нагромадження енергетичних ресурсів.

В основі діяльності центральної нервової системи лежать процеси збудження й гальмування. Збудження й гальмування – це дві стадії єдиного нервового процесу, що відбувається в центральній нервовій системі.

Існує кілька видів гальмування. Зовнішнє гальмування зв’язане з появою в корі головного мозку нового виду діяльності. Воно виникає в результаті індукційного впливу ділянки центральної нервової системи, що подразнює, на ту, що перебуває в стані збудження. Зовнішнє гальмування сприяє переходу організму на новий вид діяльності.

Позамежне гальмування, на відміну від зовнішнього, є прямим. Воно виникає в тих ділянках центральної нервової системи, які безпосередньо зазнають зовнішніх подразнень. Таке гальмування виникає у відповідь на дію сильних, тривалих або частих подразників; позамежне гальмування є для організму захисним, охоронним.

Внутрішнє гальмування можливе лише у разі умовно-рефлекторної діяльності кори великих півкуль. Воно виявляється в розриві умовно-рефлекторного зв’язку, якщо дії умовного подразника не підкріплені безумовним.

Однією з найважливіших форм гальмування є сон, що дає