+3 8(066) 185-39-18
fПредмет:
Тип роботи:
Контрольна робота
К-сть сторінок:
73
Мова:
Українська
фактори навколишнього середовища. Це – екстерорецептори. Решта – сприймає зміни внутрішнього середовища організму. Їх називають інтерорецепторами. Наприклад, фоторецептори, розташовані в сітківці ока, сприймають електромагнітні хвилі видимого діапазону. Фонорецептори вуха реагують на механічні коливання повітря опосередковано через системи внутрішнього вуха. Тактильні рецептори – це рецептори дотику. Баро- й осморецептори судин відчувають зміни гідростатичного й осмотичного тиску крові. Рецептори вестибулярного апарата сприймають зміни положення голови й тіла щодо вектора гравітації. Проприорецептори м’язів і сухожиль реагують на зміну напруження м’язів і положення частин тіла відносно один одного. Хеморецептори чутливі до впливу хімічних речовин, глюкорецептори сприймають зміни рівня цукру в крові. Терморецептори реагують на коливання температури. Больові рецептори реагують на дію, що травмує – механічну, хімічну, температурну тощо.
Основними властивостями нервових волокон є збудливість і провідність, тобто можливість проводити збудження. Подразнення рецепторів трансформується в них у нервові імпульси – хвилі збудження. Збудження супроводжується виникненням біострумів.
Передача імпульсів збудження по волокнах можлива тільки у разі анатомічної цілісності й нормального фізіологічного стану нерва. Наприклад, розрив (унаслідок поранення) рухового нерва, що йде до м’язів, призводить до паралічу м’язів або втрати чутливості, якщо пошкоджено чуттєвий нерв. Імпульс збудження також не передається у разі здавлювання, припинення кровопостачання, сильного охолодження, отруєння хімічними елементами. До порушення провідності у нервах можуть призвести й деякі медичні препарати, наприклад анестезуючі, що використовуються в медичній практиці для місцевого знеболювання.
Проведення збудження здійснюється ізольовано через одне нервове волокно й не переходить на інші (сусідні). Швидкість проведення збудження нервовим волокном у людини коливатиметься від десятків до сотень метрів за секунду. Імпульс збудження може поширюватися в двох напрямках – доцентровому й відцентровому (двостороння провідність), на відміну від нейронів, через які нервове збудження проводиться тільки в одному напрямку.
Функції нервової системи здійснюються завдяки такому механізму, як рефлексі.
Рефлекс – це реакція організму на подразнення, що надходить із зовнішнього чи внутрішнього середовища, здійснювана за посередництвом центральної нервової системи. В основі будь-якого рефлексу лежить діяльність системи з’єднаних один з одним нейронів, що утворюють так звану рефлекторну дугу (на рис. 1. 1).
Найпростіша рефлекторна дуга складається з двох нейронів: один з них зв’язаний з будь-якою чутливою поверхнею, наприклад, зі шкірою, а другий – з м’язами чи залозами. У разі подразнення чутливої поверхні збудження рухається зв’язаним з нею нейроном до рефлекторного центру, де знаходиться з’єднання, – синапс обох нейронів. Тут збудження переходить на інший нейрон і йде вже відцентрово до м’язів або залози.
Рис. 1. Схема рефлекторної дуги: 1 – шкіра, 2 – кістяковий м’яз, 3 – чуттєвий нерв, 4 – руховий нерв, 5 – спинний мозок – місце перенесення збудження на руховий нерв
Незрідка до складу рефлекторної дуги входить третій, вставний нейрон, що є місцем передачі збудження з чуттєвого нерва на руховий. Крім простих тринейронних рефлекторних дуг є й багатонейронні, що проходять через різні рівні головного мозку, зокрема й кору. Рефлекторна дуга має складну будову. Виокремлюють три її головних елементи:
рецептор, що трансформує енергію подразнення в нервовий процес, зв’язаний з аферентним нейроном;
центральна нервова система (різні її рівні від спинного до головного мозку), де збудження перетворюється на відповідну реакцію й переключається з доцентрових на відцентрові волокна;
аферентний нейрон, що відповідає на подразнення.
Обов’язковою умовою реакції рефлексу є цілісність усіх елементів рефлекторної дуги.
Відкриття закономірностей системної організації цілеспрямованих поведінкових актів організму дало змогу встановити, що поведінковий акт здійснюється не тільки за принципом рефлексу, а й саморегуляції, що забезпечується функціональними системами.
Функціональні системи – це одиниці цілісної діяльності організму, що є динамічними саморегулюючими організаціями, які формуються на метаболічній (від слова метаболізм – обмін) основі під впливом чинників навколишнього, а у людини – передусім соціального середовища.
На відміну від рефлексу, що є реакцією організму на той чи той подразник, функціональні системи не тільки реагують на зовнішні стимули, а й за принципом зворотного зв’язку відповідають на різні зрушення контрольованого ними кінцевого результату; у функціональних системах формуються випереджальні реакції, у них звіряється досягнутий результат з поточними потребами організму.
Кожна функціональна система за допомогою нервової й гуморальної регуляції вибірково поєднує різні органи й тканини для забезпечення необхідних організму результатів.
Різні функціональні системи для отримання специфічних результатів діяльності поєднують ті самі органи й тканини, що призводить до витрат традиційного органічного принципу побудови фізіологічних функцій.
Згідно з теорією професора П. К. Анохіна, будь-яка функціональна система має єдину типову організацію й містить такі загальні універсальні периферичні й центральні вузлові механізми:
корисний пристосувальний результат як провідна ланка функціональної системи;
рецептори результату;
зворотна аферентація, що йде від рецептора результату до центральних утворень функціональних систем;
центральна архітектура – це вибіркове об’єднання функціональних систем нервових елементів різних рівнів;
виконавчі соматичні, вегетативні й ендокринні компоненти, що включають організовану цілеспрямовану поведінку.
Взаємодія різних функціональних систем у цілісному організмі здійснюється на основі принципів їх ієрархії й мультипараметричної взаємодії результатів діяльності окремих функціональних систем.
Сутність принципу ієрархії полягає в тому, що в