Механізм функціонування міжнародних організацій

 

 

Міжнародні організації займають певне місце в розвитку людського суспільства впродовж тисячоліть. Проте тільки в останні століття, й особливо з утворенням ООН, міжнародні організації стали відігравати все більш і більш помітну роль у розвитку міжнародних відносин. Різноманітна й активна міжнародна діяльність міжнародних організацій, їх чисельний ріст і обумовлена цими чинниками необхідність розвитку міжнародно-правового регулювання їхньої діяльності сприяли утворенню в системі сучасного міжнародного права нової його галузі – права міжнародних організацій. 

Міжнародні організації за своєю юридичною природою є суб’єктами сучасного міжнародного права похідного характеру. Вони являють собою об’єднання держав, створені ними у повній відповідності до вимог міжнародного права, а значить, тільки на основі міжнародного договору, для вирішення конкретних завдань.

 

Розгляд специфіки діяльності цих організацій показує, що юридична чинність рішень, які приймаються, не однакова. 

У міждержавних організаціях, заснованих на базі багатостороннього міжнародного договору, прийняті рішення є обов’язковими для вирішення питань, що носять внутрішньо-організаційний характер і є рекомендаційними з питань міжнародної діяльності. Рішення приймаються на основі суверенної рівності держав за формулою: «одна держава – один голос». У міждержавних організаціях фінансово-економічного характеру при прийнятті рішень здійснюється зважене голосування, при котрому кожна держава має таку кількість голосів, яка залежить від розмірів її внеску в бюджет організації. Як бачимо, юридична природа цих організацій різна і визначається юридичним характером прийнятих рішень і процедурою прийняття рішень. 

Міжнародні організації, що володіють елементами наднаціональності, у своїх установчих документах (статутах, положеннях) мають спеціально застережені положення, які передбачають обов’язкову чинність прийнятих рішень для всіх держав-учасниць. Ці рішення носять характер норм jus cogens і надають юридичній природі таких міжнародних організацій особливу юридичну якість. Як приклад подібних міжнародних організацій, що володіють елементами наднаціональності, можна навести Європейський Союз. 

Міжнародні неурядові організації за своєю юридичною природою істотно відрізняються від вищезазначених. Вони не є суб’єктами міжнародного права і не володіють міжнародною правосуд’єктністю, їхні рішення не носять обов’язкового характеру і, загалом, виконують рекомендаційні, консультативні, дорадчі функції. 

Розкриваючи права міжнародних організацій, відзначимо, що правомірно створені організації повинні відповідали головним ознаками: 

у створенні організації беруть участь, як правило, тільки суверенні держави;

організація створюється на основі міжнародних норм. 

Норми міжнародного права окреслюють «межі дозволеного» в міжнародних відносинах, встановлюють своєрідні правила поведінки для суб’єктів, в тому числі для міжнародних організацій. 

Міжнародні правові норми утворюються на основі узгоджень між учасниками міжнародних відносин. Якщо угода офіційно декларується суб’єктами, то така норма зветься договірною; якщо ж норму не декларують, але мають її на увазі і не заперечують, то вона зветься міжнародним звичаєм. 

Договори бувають двосторонніми й багатосторонніми, в залежності від числа учасників. Звичайно договори, на основі яких утворюються міжнародні організації, є багатосторонніми. В міжнародних договорах (угодах) закріплюються норми й принципи, що регулюють міжнародні відносини. Договори поділяються на загальні й конкретні. В загальних договорах втілюються норми, що визнані як універсальні, розраховані на тривалий час. Більшість договорів, що відносяться до міжнародних організацій, є саме загальними. Щодо конкретних угод, то вони звичайно укладаються між двома державами й мають короткостроковий характер (наприклад, угода про спорудження якогось об’єкту спільними зусиллями). 

Міжнародні звичаї – це норми, що складаються внаслідок довгострокової практики міжнародних відносин. Звичаї можуть встановлюватись на основі постанов міжнародних судових організацій (наприклад, Міжнародного суду ООН), офіційних заяв голів держав або урядів, національного законодавства держав. Звичай визначається всіма учасниками міжнародних договорів, так би мовити, «мовчки», як таке, що не потребує додаткових дискусій. Наприклад, за звичай приймається норма: всі держави мають суверенітет над своїми природними ресурсами. 

Міжнародні правові норми можуть складатися внаслідок рішень міжнародних організацій або конференцій. До таких рішень, наприклад, відноситься Декларація ООН про встановлення Нового міжнародного економічного порядку.

організація створюється у повній відповідності до принципів міжнародного права. 

Принципи трактуються як норми, що мають обов’язковий характер для всіх учасників міжнародних організацій. Принципи поділяються на загальні та спеціальні. 

Загальними є принципи, які втілюють найпоширеніші норми поведінки суб’єктів і охоплюють широкий спектр міжнародних відносин. Загальні Принципи базуються на природних законах поведінки, які складалися в суспільних відносинах протягом століть. До загальних принципів відносяться, зокрема:

•принцип мирного співіснування держав;

•принцип суверенної рівності держав;

•принцип співробітництва держав;

•принцип добровільного виконання міжнародних обов'язків;

•принцип взаємовигоди у міждержавних стосунках.

Спеціальні принципи охоплюють дещо вужчу сферу відносин між суб'єктами міжнародного права і мають більш конкретний характер. Серед спеціальних принципів можна назвати;

•принцип свободи вибору форми організації зовнішньоекономічних

зв'язків,

•принцип суверенітету держав на свої природні ресурси,

•принцип найбільшого сприяння в зовнішній торгівлі.

Прикладом сполучення загальних і спеціальних принципів є система принципів, задекларована Організацією Об'єднаних Націй:

1.суверенна рівність всіх членів;

2.сумлінне виконання прийнятих на себе обов'язків, згідно зі Статутом;

3.вирішення міжнародних суперечок мирними засобами;

4.утримання в міжнародних відносинах від погрози силою або її застосування проти іншої держави;

5. надання ООН всілякої допомоги у всіх її діях, що застосовуються відповідно до цих принципів.

Серед названих