Механізм функціонування міжнародних організацій

Найчастіші порушення можна згрупувати таким чином:

—невиконання постанов організації;

—відхилення в своїх діях від принципів,

—записаних у статуті організації;

—невиконання своїх фінансових обов'язків;

—агресія проти іншої держави.

В залежності від тяжкості порушення застосовуються такі санкції:

—припинення права голосування в органах організації;

—позбавлення технічної і фінансової допомоги;

—тимчасове припинення членства в організації;

—виключення з організації;

—застосування збройних сил проти порушника.

Так, Росія в 2000 р. тимчасово була позбавлена права голосу в Парламентській Асамблеї Ради Європи у зв'язку з подіями в Чечні. Міжнародний валютний фонд неодноразово відмовляв в наданні чергових траншів державам, що своєчасно не сплачували борг.

В 70-х роках Світова організація охорони здоров'я (СООЗ) позбавила Португалію всіх видів допомоги через колоніальну політику, що проводила тоді держава; Португалія була також виключена з ІКАО, ЇМО, ЮНЕСКО.

Через політику апартеїду Південно-Африканська Республіка була виключена з багатьох міжнародних організацій.

Агресія Іраку проти Кувейту викликала втручання збройних сил ООН для встановлення миру в регіоні.

Міжнародна відповідальність міжнародної організації ґрунтується на її правосуб'єктності і безпосередньо випливає з неї. Ця відповідальність носить специфічний характер, її обсяг і межі неоднакові, тому що вони залежать від обсягу правосуб'єктності і природи міжнародних організацій.

Відповідальність міжнародної організації може виникнути у разі порушення її органами і посадовими особами як статутних положень організації (внутрішнього права організації), так і загальних норм міжнародного права. Не знімається питання про відповідальність міжнародної організації і при порушенні нею (її органами) норм внутрішньодержавного права. В даний час у ряді міжнародних договорів містяться певні положення про відповідальність міжнародних організацій. Так, наприклад, стаття 57 Статуту ООН передбачає відповідальність спеціалізованих установ ООН у відповідних галузях (економічній, соціальній, культури і т.д.). У відповідності зі статтями V і ХІІ Конвенції про міжнародну відповідальність за шкоду, заподіяну космічними об’єктами, 1972 року, міжнародна організація, що здійснює або організує запуск космічного об'єкта, відповідає за будь-яку заподіяну цим об'єктом шкоду. При цьому несуть відповідальність і держави, що беруть участь у такій організації, – суб'єктивна сторона міжнародного правопорушення полягає у відношенні правопорушника до вчиненого ним діяння і його наслідків і виявляється у формі провини. 

Суб'єктивна сторона міжнародного правопорушення може виражатися як у формі наміру, так і у формі необережності. Але міжнародна доктрина, як правило, не використовує розподіл наміру на прямий і непрямий, а необережності – на злочинну недбалість і злочинну самовпевненість. Тому в міжнародних конвенціях дуже часто використовують терміни «навмисне», «переднавмисне» і т.д. Більш того, деякі склади міжнародних злочинів сконструйовані таким чином, що суб'єктивна сторона як обов'язковий елемент складу правопорушення в них відсутня. Мова йде про так звану «відповідальність незалежно від провини», зокрема про відповідальність за шкоду, заподіяну джерелом підвищеної небезпеки (наприклад, зброєю масового знищення, повітряними силами, космічними об'єктами, ядерними об'єктами і т.д.).

 

 

Питання про міжнародну правосуб'єктність міжнародних організацій актуалізується в зв'язку з постійним зростанням їхньої кількості і посиленням їхньої ролі у вирішенні міжнародних проблем. Практично міжнародні організації стають універсальними структурами, у рамках яких держави в колективному порядку вирішують найбільш важливі питання міжнародного життя.

Правосуб’єктність міжнародної організації включає такі чотири елементи:

правоздатність, тобто здатність мати права й обов'язки; 

дієздатність, тобто здатність організації своїми діями здійснювати права й обов'язки;

здатність брати участь у процесі міжнародної правотворчості; 

здатність нести юридичну відповідальність за свої дії. 

Слід мати на увазі, що кожна міжнародна, організація володіє тільки властивим їй обсягом правосуб'єктності, межі якої визначені насамперед в установчому акті. Отже, організація не може чинити інші дії, ніж ті, що передбачені в її статуті й інших документах (наприклад, у правилах процедури і резолюціях вищого органу). 

До найбільш важливих критеріїв правосуб’єктності міжнародних організацій можна віднести такі: 

1. Визнання якості міжнародної особистості з боку суб’єктів міжнародного права. 

Цей критерій полягає в тому, що держави-члени і відповідні міжнародні організації визнають і зобов'язуються шанувати права й обов'язки відповідної міжурядової організації, їхню компетенцію, коло повноважень, наділяти організацію та її співробітників привілеями й імунітетами і т.д. Крім того, відповідно до установчого акту всі міжурядові організації є юридичними особами: держави-члени наділяють їх правами й обов'язками в такому обсязі, у якому це необхідно для виконання їхніх функцій. Про визнання за ММУО якості міжнародної особистості з боку інших ММУО свідчить ряд фактів:

участь ряду ММУО більш високого рангу в роботі інших ММУО (наприклад, Європейський Союз є членом багатьох ММУО); 

укладання ММУО між собою угод загального (наприклад, про співробітництво) або конкретного характеру (про виконання окремих заходів). Право на укладання таких міжнародних договорів передбачено ст. 6 Віденської конвенції: «Про право договорів між державами і міжнародними організаціями або між міжнародними організаціями» від 21 березня 1986 р.

2. Наявність відособлених прав і обов’язків. Сенс цього критерію правосуб'єктності ММУО означає їхню специфічну особливість: ММУО мають такі права й обов'язки, що відрізняються від прав і обов'язків держав ї можуть бути здійснені тільки на міжнародному рівні. 

3. Право на вільне виконання своїх функцій.