Механізм функціонування міжнародних організацій

Вільне і самостійне виконання ММУО своїх функцій містить у собі такі чинники:

при виконанні своїх функцій ММУО виходять із компетенції, що розуміється, тобто вони вправі надавати їй розширювальне тлумачення; 

при виконанні своїх функцій ММУО вправі вступати у певні правовідносини з державами, що не є їхніми членами.

ММУО самостійно реалізують розпорядження норм, що складають їх внутрішнє право;

ММУО вправі створювати будь-які допоміжні органи, що необхідні для виконання функцій організації;

ММУО вправі самостійно приймати правила процедури й інші адміністративні правила. Так, наприклад, організація має право вимагати у свого члена пояснення, якщо він не виконує рекомендації з проблем її діяльності. Нарешті, вона може позбавити голосу будь-якого члена, що мас заборгованість по внесках.

Право на укладання договорів. Таке право належить до числа головних критеріїв міжнародної правосуб'єктності – однією з характерних рис суб'єкта міжнародного права є його здатність до вироблення норм міжнародного права.

Слід мати на увазі, що при реалізації своїх повноважень ММУО вправі укладати угоди публічно-правового, приватно-правового або змішаного характеру. Правом на укладання міжнародного договору володіє кожна міжнародна організація, що випливає з положень Віденської конвенції про право договорів між державами та міжнародними організаціями або між міжнародними організаціями 1986 року, у преамбулі якої сказано, що міжнародна організація має таку правоздатність укладати договори, що необхідна для виконання її функцій і досягнення її цілей.

5. Участь у створенні норм міжнародного права. Під правотворчим процесом у рамках міжнародної організації розуміється діяльність, що спрямована на створення правових норм, а також їхнє подальше удосконалювання, зміну або скасування.

Для правотворчості міжнародних організацій характерний ряд таких ознак: 

правотворчість міжнародної організації правомірна тільки в тому випадку, якщо вона спрямована на прогресивний розвиток міжнародного права;

правотворчість в повному обсязі властива тільки тим міжнародним організаціям, що мають міжнародну правосуб’єктність;

міжнародні організації мають тільки такі обсяг і напрямки правотворчості, як це передбачено в їх установчих актах.

6. Право мати привілеї та імунітети. Основне призначення привілеїв та імунітетів полягає в забезпеченні нормальної практичної діяльності будь-якої міжнародної організації. В одних випадках обсяг привілеїв та імунітетів визначається спеціальною угодою, а в інших – національним законодавством. У загальній формі право на привілеї та імунітети закріплюється в установчому акті кожної організації. 

7. Право на забезпечення виконання норм міжнародного права. Наявність такого права свідчить про незалежний характер організацій стосовно держав-членів і є однією з важливих ознак правосуб'єктності. При цьому, основними засобами є інститути міжнародного контролю і відповідальності, включаючи застосування санкцій.

Контрольні функції здійснюються в основному двома засобами:

•Шляхом надання доповідей державами-членами.

•За допомогою спостереження й обстеження контрольованого об'єкта або ситуації на місці.

Надання доповідей державами-членами є найбільш поширеною формою контролю. Наприклад, Статут ЮНЕСКО зобов'язує кожну державу-члена подавати Організації в ті терміни й у тій формі, що визначає Генеральна конференція, доповіді, що містять відомості про закони, положення і статистичні дані, що стосуються його установ і діяльності в галузі освіти, науки і культури, а також про виконання рекомендацій і конвенцій Генеральної конференції (ст. VIII).

Міжнародно-правові санкції, що можуть застосовуватися міжнародними організаціями, підрозділяють на дві групи:

а) санкції, здійснення яких допустимо всім міжнародними організаціями; 

б) санкції, право на застосування яких мають тільки певні організації.

До санкцій першої групи, зокрема, належать:

—призупинення членства в організації;

—виключення з організації;

— відмова в членстві;

— виключення із міжнародного спілкування по певних питаннях співробітництва.

Застосування санкцій, віднесених до другої групи, залежить від цілей, виконуваних даною організацією. Наприклад, Рада Безпеки ООН із метою підтримки або відновлення міжнародного миру і безпеки, відповідно до статті 42 Статуту ООН, управі застосовувати примусові дії повітряними, морськими або сухопутними силами. Такі дії можуть включати демонстрації, блокаду й інші операції повітряних, морських або сухопутних сил членів ООН. 

Слід мати на увазі, що ММУО надане право приймати особисту участь у розв'язанні спорів, що виникають у них з іншими суб'єктами міжнародного права — державами й іншими ММУО. При розв'язанні спорів вони вправі вдатися до тих же мирних засобів розв'язання спорів, які звичайно використовують первинні суб'єкти міжнародного права – суверенні держави.

8. Міжнародно-правова відповідальність. Виступаючи та міжнародній арені як самостійні утворення, ММУО є суб'єктами міжнародно-правової відповідальності. Вони, наприклад, повинні відповідати за протиправні дії своїх посадових осіб. Відповідальність організацій може наступити й у разі зловживання ними привілеями та імунітетами.

ММУО можуть нести як політичну, так і матеріальну відповідальність. Політична відповідальність організації може наступити у разі порушення нею своїх функцій, невиконання угод, укладених з іншими організаціями та державами, за втручання у внутрішні справи суб'єктів міжнародного права. Матеріальна відповідальність ММУО може виникнути у разі порушення законних прав своїх співробітників, експертів, перебору грошових сум і т.д. Вони також зобов'язані відповідати перед урядами тієї держави, на території якої розміщаються їхні штаб-квартири, за протиправні дії,