Механізм функціонування міжнародних організацій

2. Викликають кожного члена організації (країни-учасниці), і її представник відповідає «так», «ні» чи «утримуюсь». Відповіді фіксуються в документах засідання.

3. Підбиваються підсумки голосування і оприлюднюється остаточне рішення. с) листовне голосування – передбачає отримання письмових відповідей на попередньо розіслані листи-анкети. Цим прийомом, як правило, користуються недержавні організації та невеликі організації країн, що розвиваються. 

3) Консенсус як технічний прийом прийняття рішень складається з таких дій: зачитується вголос погоджений текст документа, констатується відсутність заперечень, рішення оголошується прийнятим. 

Визначення складу органів організації, їхніх компетенцій, види їхньої діяльності та їх збалансованість являє собою дуже важливу статтю у конституційному праві міжнародних організацій. Ми коротко розглянемо кілька проблем, що викликаються складом та компетенціями органів міжнародних організацій,

Склад організацій. Можна розрізняти представницькі органи та ті, які не є представницькими, хоча ця відмінність є надто спрощеною, щоб точно відобразити дуже складну реальність.

Представницькі органи у безпосередньому значенні цього терміна складаються з представників держав-членів. Це міждержавні органи, в яких кожна держава має щонайменше один голос, якщо, звичайно, прийнята система врівноваження голосів залежно від економічного значення держави, розміру її членського внеску та впливу, який справляє держава в галузі діяльності цієї організації (Світовий банк, Міжнародний валютний фонд, всесвітні організації технічного характеру, такі, як Міжнародна морська організація, Європейське співтовариство, загалом усі оперативні організації або організації, наділені ефективними повноваженнями прийняття рішень, практикують урівноваження голосів).

Але представництво може бути розширеним у різних напрямках: може йтися про представництво в якомусь органі окремих соціопрофесійних категорій. Таким, наприклад, є Економічний та соціальний комітет Європейського економічного співтовариства; в Асамблеї Об'єднаних Націй з питань праці кожна делегація складається з трьох частин: представника уряду, представника роботодавців та представника робочої сили, що є технікою, яка дозволяє забезпечити найкраще представництво делегації.

Нарешті, представницький орган може проводити, прямо чи опосередковано, загальні вибори. У цьому випадку він прагне демократичним шляхом забезпечити представництво народу держави-члена. Саме європейські організації найбільш широко застосовують такий тип парламентського органу, який одночасно доводить, що Західна Європа є прибічником демократії і що при будівництві Західної Європи використовується техніка федеративного типу. Серед таких органів можна назвати Європейський парламент Ради Європи, Парламентську Асамблею Європейського економічного співтовариства, Асамблею Західноєвропейського союзу, Міжпарламентську раду Бенілюксу, Північну Раду, Парламентський комітет країн європейської асоціації вільної торгівлі. Подібні органи знаходимо у деяких регіональних організаціях за межами Європи, зокрема, у Латинській Америці.

Органи, що не мають представницького характеру, дуже різноманітні: одні з них наділені адміністративними функціями, вони забезпечують безперервність організацій, захищаючи свій власний інтерес. Секретарі та генеральні директори численних всесвітніх організацій, Комісія Європейського економічного співтовариства відіграють з цієї точки зору важливу роль, яка полягає у виконавчих функціях, функціях уряду. Означення «орган, що не має представницького характеру», не дуже вдале, оскільки ці органи репрезентують, більш ніж будь-які інші, спільний інтерес, якому сама організація уповноважена служити.

Нарешті, правові органи, які гарантують дотримання права організації. Іноді вони можуть бути скликані приватною особою, яка має претензії щодо застосування права організації (що ще більше надає останній федеративного характеру, як, наприклад, Суд Європейського співтовариства).

Міжнародні організації перебувають у таких різних ситуаціях, що досить важко встановити типологію повноважень, доручених їхнім органам. Ми розрізнятимемо, згідно з дещо анахронічною, але зручною класифікацією, повноваження нормативного порядку, урядового та виконавчого порядку та правопорядку. У кожному випадку повноваження, доручені органам, можуть бути більш чи менш широкими.

Повноваження нормативного порядку. Якщо орган має повноваження здійснювати дослідження, збирати інформацію, документи, робити статистичні підрахунки і якщо він має достатні кошти, щоб виконувати своє завдання, він має повновладність, близьку до нормативної. Жодне рішення не може бути прийняте без надавання повної інформації; орган, який уповноважений зібрати цю інформацію та надати її, зумовлює таким чином рішення, які необхідно прийняти. Цей орган може, бажаючи цього чи ні, подати цю інформацію таким чином, щоб домогтися такого рішення, яке він вважає найкращим. До того ж орган, уповноважений вивчати ситуацію, може визнавати за собою право відігравати певну роль у справі гармонізації національного регулювання чи практики (наприклад, у галузі статистики) і, таким чином, він може на це впливати.

Вищим рівнем є перехід до здійснення справжніх нормативних повноважень, якщо орган має функції координації чи узгодження національних законодавств чи регламентацій держав-членів. Він може не мати справжніх повноважень приймати рішення, але бути уповноваженим переконувати або наближувати точки зору національної влади (такою часто є техніка, яка використовується в Організації економічного співробітництва та розвитку, клубах країн зі схожим суспільним менталітетом). Директиви Європейського економічного співтовариства являють собою унікальне явище: вони визначають очікувану мету, але залишають державам-членам вибирати засоби для її досягнення.

Дуже рідко буває, що організація має розширені нормативні повноваження. Найчастіше ці повноваження здійснюються у технічних обмежених сферах (наприклад, поділ частот Міжнародною спілкою електрозв'язку) або обмежуються підготовкою текстів договорів, які далі підлягають підписанню та ратифікації державами. Коли організація наділяється дійсно нормативними повноваженнями у широкій сфері (це, наприклад, випадок Європейського економічного співтовариства в галузі економіки), вона наближається до структури федеративного типу.

Повноваження урядового та виконавчого порядку. Деякі органи наділені повноваженнями висування ініціатив, пропозицій, що нагадують ті, які належать