Механізм виконання дохідної частини державного бюджету та його вдосконалення

Таким чином, вирішення цих та інших проблем стосовно формування і використання місцевих бюджетів в значній мірі визначило б розширення економічної самостійності регіонів країни. Адже те, наскільки вони політично незалежні і фінансово забезпечені, справляє істотний вплив на формування демократичних, ринково орієнтованих систем і підвищує шанси на успіх реформ.

 

 

Сучасному етапу економічного розвитку в Україні притаманні деякі позитивні зрушення у фінансовій сфері: певна стабілізація грошової системи завдяки монетарній політиці, зупинення темпів інфляції, поступове залучення неемісійних джерел покриття дефіциту бюджету, розробка й затвердження ряду законопроектів, що розширюють фінансову базу держави. Перші успіхи є лише початком і основою для вирішення найважливіших питань фінансової політики, для їх продовження необхідні структурні зміни в економіці країни та в самій фінансовій сфері.

Серед першочергових завдань бюджетної політики провідне місце посідає розробка науково-обґрунтованих концепцій доходів держави, побудова оптимальної моделі податкової системи, чітке дотримання податкового законодавства.

Одним з основних інструментів державного регулювання соціально-економічних процесів в ринкових умовах є бюджет. Формування бюджету належить до відання органів державної виконавчої влади, які згідно з основними напрямами бюджетної політики визначені відповідно Верховною Радою України. Ці органи відповідають також за виконання бюджету та контроль за цільовим, економічним і ефективним використанням виділених бюджетних коштів. За допомогою державного бюджету здійснюється різнобічний регулюючий вплив на ринкові відносини та процес розширеного відтворення. Бюджетна система є тією організаційною основою, що дозволяє наукове обґрунтування раціональної й ефективної системи впливу фінансів на підвищення продуктивності суспільного виробництва [60].

Структура бюджетної системи та взаємозв’язок окремих бюджетів мають і практичне значення і становлять основу для розробки фінансової політики держави і вдосконалення фінансової бази бюджетів. Саме від рівня досконалості такого механізму залежать темпи економічного та суспільного розвитку, а також добробут громадян. Основним інструментом державного регулювання соціально-економічних процесів є бюджет як фонд грошових коштів, що створюється з метою забезпечення стабільного фінансування всіх заходів. Це дає змогу маневрувати бюджетним ресурсами, створює передумови для динамічного розвитку економіки. Основу цьому процесу становлять фінансово-господарські відносини.

Характер їх зумовлює наповнення бюджету та формує державні інституційні структури стосовно розвитку підприємництва, одночасно структуризують пропорції, які склалися в суспільстві між адміністративними важелями господарювання. В країнах з розвинутими ринковими інституціями і стабільною економікою фінансово-господарські відносини між державою і підприємством формуються під переважним впливом ринкових важелів, принципів демократизації і соціального захисту непрацездатного населення, надання з боку держави соціальних послуг на безоплатній основі і створення сприятливих умов для розвитку підприємницьких структур.

В державах з тоталітарним режимом господарювання підприємство, як форма господарювання, що заснована на принципах ініціативності, відповідності за результати господарювання, можливості вільного вибору сфери діяльності і форми її організації, не має сприятливих умов для розвитку, оскільки всі основні функції господарювання обмежуються владними структурами [40].

В умовах утвердження в Україні економіки ринкового типу ситуація стосовно розвитку підприємництва докорінно змінилася, відносини, що сформувались між державою і підприємництвом, залишаються невизначеними. Найважливішим є те, що перехід від адміністративно-командної економіки виявився надто складним, а прийняті аксіоми щодо визначення мінімальної ролі держави у формуванні ринкових відносин і, в першу чергу, у сфері підприємництва, зазначенні ефективності господарювання, виявились хибними. Досвід світової економіки показує, що ефективний розвиток суспільства, бюджетне благополуччя потребує активної ролі держави у вирішенні не тільки соціальних проблем, але і у створенні сприятливих умов для розвитку всіх корисних для суспільства суб’єктів економіки. Саме держава повинна відігравати активну роль помічника, стимулюючого і доповнюючого діяльність недержавного підприємницького сектора економіки і окремих підприємців для наповнення бюджету.

Для господарського комплексу країни найбільш вразливим місцем у формуванні фінансово-господарських відносин є нездатність держави реалізовувати на даному етапі законодавчі акти і норми поведінки всіх суб’єктів у вирішенні проблем підвищення ефективності господарювання і розвитку суспільства, які вже прийняті Верховною Радою України. Саме відсутність механізмів, які здатні забезпечувати реалізацію законодавчих актів на теперішньому етапі реформування економіки, слід віднести до гальмуючих факторів, що знижують результати бюджетного процесу.

Аналіз бюджетних взаємовідносин дає основу констатувати відсутність механізмів, які мають оцінювати раціональність економічних і, перш за все, фінансово-господарських відносин, що виникають між основними суб’єктами і державою. Такі механізми повинні функціонувати, перш за все, в сфері відносин “держава – підприємництво”, оскільки саме в цій сфері відбуваються глобальні перетворення у відносинах власності, формуються механізми розподілу і перерозподілу доходів, створюються нові відносини між власниками і найманими працівниками. Визначення та оцінка раціональності фінансово-господарських відносин, що виникають між суб’єктами підприємницької діяльності та державою, дають можливість позбутись дії негативних факторів в їх стосунках, формують основи для побудови ефективних механізмів їх взаємодії на базі забезпечення юридичної захищеності інтересів кожного суб’єкта.

Форми і методи організації відносин на рівні “держава – підприємництво” передбачають певні ієрархічні залежності. При цьому прийнято розподіляти підприємницьку структуру як юридичну особу, яка в свою чергу може мати різні організаційні і управлінські форми,