Менеджмент в туризмі

Керівники низової ланки - це молодші начальники. Вони забезпечують безперервність виробничого процесу і відповідають за використання обладнання, сировини і трудових ресурсів.

Керівники середньої ланки виконують роботу по зв'язку між керівниками низової та вищої ланок. Вони акумулюють інформацію про хід виробничого процесу, обробляють і аналізують її для прийняття рішень керівниками вищої ланки.

Нечисленну групу складають керівники вищої ланки. На цьому рівні цінуються особистості, які своїми управлінськими якостями можуть вплинути на весь вигляд будь-якої організаційної структури.

 

1.2. Закони та закономірності менеджменту

 

Закономірності менеджменту виражають найбільш важливі і систематично повторювані тенденції, які, в свою чергу, відображають відносно стійкі взаємозв'язки між елементами управління в оргаізації.

До числа найважливіших закономірностей менеджменту слід віднести:

1. Розвиток теорії і практики менеджменту відповідно до трансформацією форм і методів організації економіки.

2. Визначальний вплив стану зовнішнього середовища у виборі і формування системи управління організаціями.

3. Відповідність соціального змісту управління формам власності на майно організації.

4. Відповідність керуючої та керованої підсистем (суб'єкта (органу) і об'єкта управління).

5. Переважно свідомий (планомірного) управління.

6. Оптимізація рівнів управління організацією.

7. Оптимальне використання в процесах управління функцій контролю, обліку та аналізу.

Закономірності мають об'єктивний характер, а реалізуються в про-процесі діяльності людей. Це повною мірою відноситься і до закономірності менеджменту.

Наукове управління виробництвом не зводиться до суто вольовим, суб'єктивним діям, заснованим на правилах і принципах, сформульованих у результаті узагальнення багаторічної практики. Воно передбачає розкриття сутності управлінських процесів, пізнання і використання об'єктивних процесів управління виробництвом, що враховують дію економічних законів, а також законів філософії, соціології, психології, праксеології. В управлінні використовуються найбільш загальні закони кібернетики, властиві процесам управління в динамічних системах будь-якої природи і складності.

До основних законів господарського управління належать:

закон спеціалізації управління, сутність якого полягає в тому, що управління на підприємстві, як правило, здійснюється значною кількістю працівників, «спеціалізуються» на управлінні певними функціями. Поділ діяльності управлінського персоналу в даному плані набуває характеру спеціалізації;

закон відповідності системі цілей - тільки при повному обліку дій об'єктивних законів можна успішно досягти цілей, і навпаки, ціль стає недосяжною, якщо вона суперечить «вимогам» певних законів, зв'язкам координації і субординації. Важливим моментом при визначенні цілей менеджменту є вміле поєднання об'єктивного і суб'єктивного в управлінні бізнесом. З одного боку, цілі повинні відповідати об'єктивним законам, інакше вони не будуть реальними, тобто досяжними, з іншого - цілі є продуктом свідомості, формулюються людьми і відображають їхні інтереси. Мета управління моделює і відображає бажаний стан об'єкта управління в майбутньому. Цілі бізнесу не тільки визначають поведінку суб'єкта, а й впливають на елементи системи менеджменту: на зміст основних видів управлінської діяльності (функцій), вибір способів впливу на об'єкт (методів), на організаційну структуру і процес управління, набір і розстановку кадрів і т. д.;

закон інтеграції - необхідність інтеграції визначається потребою самого відтворення і управління. Управління не може бути здійснено без об'єднання, координації діяльності;

закон оптимального поєднання централізації і децентралізації управління - з одного боку, передбачає централізоване, сконцентроване управління, тобто проведення певної лінії по вертикалі, з іншого - передбачає необхідність передачі окремих функцій управління на нижчі рівні;

закон демократизації - відображає взаємодії між людьми в колективі, співвідношення влади і підпорядкованості. Використання даного закону передбачає залучення великої кількості персоналу в процес управління і встановлення таких відносин між керівником і підлеглим, коли дії першого викликають позитивну відповідну реакцію другого, коли в системі управління підприємством задіяний весь персонал;

закон економії часу в управлінні - виступає як закон управління робочим часом. В умовах ринку важливо випередити своїх конкурентів, швидше знайти нові ринки, раніше за інших перейти на випуск нової продукції, встигнути перебудувати структуру підприємства.

 

1.3. Принципи менеджменту

 

Під впливом прояву закономірностей в організаціях формуються принципи менеджменту. У принципах менеджменту узагальнено, з одного боку, пізнані закони і закономірності, з іншого - виправдав себе досвід управління. Вони визначають спосіб діяльності, взаємодії і виступають правилами, нормами управлінської діяльності. Принципи похідні від загальних законів і виражають складаються відносини, у відповідності з якими має створюватися, функціонувати і розвиватися система управління. Принципи управлінської діяльності виступають фундаментом її функціонування.

Загальні принципи менеджменту мають відповідати наступним вимогам:

- Відображати загальні положення, властиві організаціям різних типів і видів;

- Відповідати законам розвитку природи, суспільства і бізнесу;

- Об'єктивно відображати сутність явищ і реальних процесів управління організацією;

- Бути керівним початком, визнаним суспільством.

Основоположний принцип менеджменту - забезпечення прибутковості бізнесу, процвітання підприємництва і максимуму добробуту трудового персоналу фірми. Як відомо, принципи раціонального управління були сформульовані основоположниками наукового менеджменту Ф. Тейлором та Г. Емерсоном.

Назвемо чотири основні принципи Тейлора:

- Науковий підхід до виконання кожного елемента роботи;

- Науковий підхід до підбору, навчання і тренуванні робітника;

- Кооперація з робітниками;

- Розподіл відповідальності за результати роботи між менеджерами і працівниками.

Головні принципи менеджменту, розроблені школою наукового менеджменту і класичною адміністративною школою наступні: