Менеджмент в туризмі

Шостий етап (1975 – 1985) характеризується усвідомленням  неможливості реформування адміністративно-командної системи.

Заходи, передбачені економічною реформою 1979 р., відповідали суті менеджменту, що функціонував на Заході. Однак вони не були реалізовані через зміну уряду (Косигін був ініціатором цієї реформи). Цей етап підтвердив необхідність радикальної зміни економічних відносин і корінних економічних реформ.

Сьомий етап (1986 - 1991). У 1986 році Горбачов розпочав перебудову з голосної політичної компанії “прискорення” направленої на підвищення темпів соціально-економічного розвитку СРСР. Важливу роль в цьому відіграла програма “500 днів”, головною метою якої була  термінова відміна планової системи і створення умов для ринкового регулювання економіки шляхом вільних (стихійних) цін, що встановлюються під впливом пропозиції й попиту.

До особливостей цього етапу необхідно віднести проведення економічних реформ шляхом впровадження прогресивних форм організування праці, посилення кооперативного руху, розширення економічної свободи, введення територіального розрахунку на всіх рівнях управління.

Восьмий етап. З 1992 року бере початок етап розвитку національної економіки України, який характеризується поглибленням та розвитком ринкових реформ на засадах ефективного використання приватної власності, сучасної грошової системи, методів виробництва, маркетингових і логістичних механізмів, прогресивних систем менеджменту. 

Сьогодні в Україні можна виділити щонайменше три напрями в управлінні. Перший умовно називають менеджментом здорового глузду. Цей вид управління розвивається на багатьох приватизованих та новостворених підприємствах так званих “нових українців”. Нові власники не мали професійного управлінського досвіду. Первісне нагромадження капіталу не потребувало високого професіоналізму в керуванні бізнесом, достатньо було і менеджменту здорового глузду першопроходців. У процесі інтеграції та концентрації капіталу проблеми управлінського професіоналізму загострились.

Другий підхід в управлінні – професійний ринковий менеджмент, представниками якого є західні фірми , що успішно працюють на українському ринку. Вони принесли з собою не тільки західну культуру, а й новітню технічну базу менеджменту, яка доволі міцно вкоренилась у ділових організаціях України.

Зрештою, третій підхід у менеджменті втілює переважна більшість керівників радянського зразка, які дотримуються методів та стилю управління адміністративно-командної системи. Досвід управління підприємствами у них чималий, проте нема досвіду ведення бізнесу як такого.

Аналізуючи процеси управління в Україні, представник фонду Карнегі проф. А.Ослунд зробив висновок, що виробничі досягнення в Україні не залежать практично ні від галузі, ні від розміру підприємства, а вирішальну роль відіграє менеджер, його здібності і воля.

Відсутність менеджменту є чи не найсерйознішим гальмом соціально-економічного прогресу. Підбір керівників та їхнє навчання методів формування ринкової цілісної системи керування організацією повинні стати одним із пріоритетних напрямів державної політики. Потрібно з менеджменту здорового глузду, західного менеджменту, менеджменту командно-адміністративної системи створити прагматичну українську модель менеджменту.

Дослідження тенденцій світового менеджменту та особливостей становлення соціально-економічних відносин в Україні дають змогу намітити орієнтири формування системи менеджменту в нашій державі. Досягнення світового менеджменту потрібно адаптувати до українського керівника, спеціаліста, робітника. Адже центральна фігура системи управління виробництвом – людська особистість, яка одночасно є об'єктом і суб'єктом управління.

Формування дієвої моделі менеджменту неможливе без реалізації стратегії розвитку персоналу. Йдеться про старанний підбір кадрів, високий та однорідний рівень їхньої кваліфікації, високу моральність. Розвиток персоналу повинен пов'язати професійно-кваліфікаційну модель робочих місць з моделлю особистих та ділових рис людини, поступово формувати свідому активну відповідальну особистість, відродити справжній демократизм у відносинах між виконавцями і керівником.

Потрібно пам'ятати, що ефективно управляти ніколи не зможуть люди, які хоч глибоко теоретично пізнали науку управління, однак не мають “іскри Божої”, тобто задатків і здібностей до специфічної діяльності менеджера. Державна кадрова політика повинна передбачати створення системи пошуку молодих людей, яким притаманні вроджені риси лідера та організатора.

Основні тенденції розвитку і становлення менеджменту в Україні та порівняльний аналіз основних моделей управління наведено у табл. 1.2 і 1.3.

 

Таблиця 1.2. Особливості умов формування сучасної моделі менеджменту

 в Україні

ПоказникиКраїни з економічною свободоюУкраїна

Ступінь протекціонізмуНезначний, до 4%Від 10 до 30%

Наявність дозволів на заняття бізнесомНемаПрактика дуже поширена

Ступінь корупції в митних органахНемаВисокий

Податкова політика30 – 40% прибуткуДо 80 – 90% прибутку

Кредитно-фінансова політикаСтавки 5 – 10%Ставки 70%

Рівень інфляції

2 – 8% за рік

Різкі коливання: 5 – 10% за місяць до незначної дефляції 

Частка державного споживання у валовому внутрішньому продукті5 – 10%

Близько 40%

 

Контроль цінНемаВисокий рівень

Контроль заробітної платні

 

Нема

 

Жорстке регулювання на державних підприємствах і спроба впровадження на приватних

Державне регулювання економікиНезначнеВсеохопне

Державне регулювання банківської сфериНесуттєве

Значне

 

Захист прав власності

Високий рівень правового захистуЗахист на дуже низькому рівні

Інвестиційна політикаБез обмеженьВеликі обмеження

Заохоченість і політична нестабільністьПомірні та стабільніВисоке зростання і нестабільність

 

Таблиця 1.3. Порівняльна характеристика основних світових моделей управління з признаками сучасного менеджменту в Україні

Англо-американська модельГерманська модельЯпонська модельПризнаки управління в Україні

1. Область розповсюдження

США. Великобританія. Канада. Австралія. Нова ЗеландіяГерманія. Австрія. Нідерланди. Скандинавія. Бельгія. ФранціяЯпоніяУкраїна. Росія

2. Визначальні особливості