Менеджмент в туризмі

9)систему експертних оцінок рівня якості і ефективності УР.

При цьому завжди необхідно пам'ятати, що навіть старанно продумані рішення можуть виявитися неефективними, якщо вони не зможуть передбачити можливих змін у ситуації, стані виробничої системи.

Фактори, які необхідно враховувати при прийнятті управлінських рішень:

1.Людський фактор – сукупність якостей людини (здоров'я, освіта, активність), що впливають на результативність його діяльності.

2.Мотивування.

3.Відбір, навчання, атестація – підвищення якості персоналу на основі конкурсного відбору при влаштуванні на роботу.

4.Планування чисельності – встановлення затрат часу, фондів часу, аналізу ринку праці, що дозволяє зберегти раціональний склад колективу.

5.Взаємовідносини в трудовому колективі – процес створення і функціонування формальної організації з її можливими протиріччями і конфліктами. Влада і вплив особистості, концепція керівництва і управління конфліктами, перемінами і стресами дозволить знайти підходи до ефективного управління організацією.

6.Організація управління персоналом – вивчення форм, методів і процедур, що забезпечують результативну роботу колективу.

На процес прийняття управлінських рішень впливають такі фактори:

1)особисті якості менеджера (освіта, знання, вік, досвід, характер та ін.);

2)поведінка менеджера (звички, темперамент, конфліктність тощо);

3)середовище прийняття рішення:

-визначеність (керівник усвідомлює очікувані наслідки реалізації всіх можливих альтернативних рішень);

-невизначеність (неможливість з'ясувати ймовірні наслідки реалізації будь-яких альтернативних рішень);

-ризик (менеджеру відомі ймовірні результати реалізації кожної альтернативи);

4)інформаційні обмеження (обумовлені зростанням витрат на отримання додаткової інформації);

5)взаємозалежність рішень;

6)очікування можливих негативних наслідків;

7)можливість застосування сучасних технічних засобів;

8)наявність ефективних комунікацій;

9)відповідність структури управління цілям і місії організації тощо.

Згідно із законами вихідних даних Г. Спенсера кожен може прийняти ефективне рішення, володіючи достатньою інформацією. Компетентний менеджер здатний прийняти оптимальне рішення і в разі існування інформаційних обмежень. Однак тільки талановитий менеджер здатний результативно діяти навіть за повної відсутності необхідної інформації.

В МЕНЕДЖМЕНТІ ІСНУЄ ДВА ОСНОВНІ ПІДХОДИ ДО  ПРИЙНЯТТЯ РІШЕНЬ:

Інтуїтивний (лат. - пильно, уважно дивитися) підхід в прийнятті управлінських рішень грунтується на осяянні, непоясненному відчутті того, що рішення, яке прийшло в голову, є єдино правильним.

Раціональний (лат. - розумово обгрунтований) підхід передбачає використання обгрунтованого алгоритму дій, який формує логіку прийняття рішення, починаючи від всебічного дослідження проблеми і завершуючи вибором оптимального варіанта її рішення.

Вибір управлінського рішення має проводитись на основі інформації, одержаної в процесі управлінської діяльності.

Класична модель ухвалення рішення – це сукупність підходів, якими керується менеджер у процесі ухвалення рішення. Вони ґрунтуються на припущенні, що менеджери повинні діяти логічно й раціонально та ухвалювати рішення, що дадуть користь організації (рис. 6.5).

 

Рис. 6.5. Класична модель ухвалення рішення

 

Однією з моделей ухвалення рішення є адміністративна, яка ґрунтується на тому, що: по-перше, менеджери мають неповну і недосконалу інформацію; по-друге, обмежені вимушеною раціональністю; по-третє, задовольняються першим – ліпшим рішенням.

Вимушена раціональність означає, що менеджери мають певні обмеження, такі як власні цінності, підсвідомі рефлекси, навики та звички. Їх обмежують також недостатня поінформованість та відсутність потрібних знань.

Основними методами прийняття рішень є:

а) неформальні, що базуються на інтуїції менеджера;

б) колективні, що базуються на використанні “мозкового штурму” колективу;

в) кількісні методи, в основі яких лежить науково – практичний підхід, що передбачає вибір оптимальних рішень шляхом обробки інформації на ПЕОМ (рис. 6.6).

 

Рис. 6.6.  Класифікація методів прийняття управлінських рішень

 

Групи взаємодії – це форма групового ухвалення рішення, за якої новоствореній групі ставиться завдання розробити та ухвалити рішення. Наявною групою може бути функціональний відділ, постійна робоча група або постійний комітет. Перевага цього методу полягає в тому, що взаємодія працівників часто приводить до появи нових ідей та сприяє порозумінню. Головний недолік той, що чиїсь інтереси можуть відігравати у цьому процесі надто важливу роль.

Групи “дельфі”. Таку групу деколи створюють для досягнення консенсусу в експертних оцінках. Метод “дельфі” передбачає надання можливості висловити свої думки групі експертів, що працюють індивідуально в різних місцях, результати яких усереднюються.

Номінальні групи – це створення групи, члени якої працюють разом, однак вони не обмінюються інформацією, як члени групи взаємодії. Номінальну групу  використовують для розробки творчих, інноваційних альтернативних ідей. Спочатку менеджер збирає групу спеціалістів необхідного напрямку та ставить їм завдання, після чого, члени групи описують якомога більше альтернативних варіантів рішень. Рішення, запропоновані кожним, оголошуються усій групі, їх обговорюють та голосують щодо кожного з них. Рішення  чи ідея, яка має найвищий рейтинг, є рішенням, що його пропонує група. Звичайно, негативним є те, що менеджер може скористатися своїм авторитетом і підтримати або відхилити конкретне рішення.

Методи творчого пошуку альтернатив

Одним з найскладніших етапів раціональної технології прийняття рішень є пошук альтернативних варіантів. В управлінській практиці використовуються різноманітні методи творчого пошуку альтернативних варіантів, які умовно поділяють на три групи:

•методи індивідуального творчого пошуку (аналогії, інверсії, ідеалізації);

•методи колективного творчого пошуку (“мозковий штурм”, конференція ідей, метод колективного блокноту);

•методи активізації творчого пошуку (метод контрольних запитань, метод фокальних об'єктів, метод морфологічного аналізу).

Метод аналогії - використання схожих рішень з інших