Методологія формування рефлексу здоров'я у шкільної молоді

Керівництво охороною здоровця у масштабах України здійснювали та здійснюють висококваліфіковані спеціалісти. Наведемо тут імена народних комісарів та міністрів, що керували галуззю охорони здоров'я України на різних етапах її розвитку: П.П. Тутишкін (21 січня - 15 лютого 1919 р.); О.М. Винокуров (16 лютого - квітень 1919 р., відкликаний ЦК ВКП(б) до Москви); М.О. Кост (з квітня 1919 р. до квітня 1920 р. виконував обов'язки народного комісара охорони здоровя України); М.Г. Гуревич (20 квітня 1920 р. - кінець 1925 р.); Д.І Єфімов (1925 - 1929 рр.); С.І. Канторович (1929 - 1937 рр.); І.І. Овсієнко (1937 р. - січень 1944 р.); О.П. Музиченко (січень - березень 1944 р.); І.Ф. Кононенко (березень 1944 р. - лютий 1947 р.); Л.І. Медвідь (1947 - 1952 рр.); П.Л. Шупик (січень 1953 р. - березень 1954 р., август 1956 р. - березень 1968 р.); В.Д. Братусь (березень 1954 р. - август 1956 р.; березень 1968 р. - травень 1975 р); О.Є. Романенко (травень 1975 р. - травень 1986 р.).

Після аварії на Чорнобильській АЕС, що трапилася у квітні 1986 р., МОЗ України очолювали Ю.П. Спіженко; В.І. Мальцев, О.С. Короленко, В.О. Бобров; А.М. Сердюк; Р.В. Богатирьова; В.Ф. Москаленко; А.В. Підаєв, М.Є. Поліщук, Ю.В Поляченко.

Після проголошення незалежності України перед міністерством охорони здоров'я постало завдання організації охорони здоров'я незалежної держави в умовах економічної кризи. Постала потреба у реформуванні галузі згідно нових економічних умов та розробка відповідного медико-санітарного законодавства. 

Стан справ у галузі характеризується недостатнім фінансуванням і ресурсним забезпеченням є 89 гривень, що виділялися на одного жителя на рік у 1999 році,надто мало для забезпечення потреб населення у медичній допомозі.

Зберігши в цілому певні обсяги надання медико-санітарної допомоги, установи та заклади галузі в окремих регіонах припускаються збою. Тож, на порядку денному гостро стоїть питання перебудови. Стратегія реорганізації медичної допомоги, на думку керівників галузі, має йти в кількох напрямках. 

По-перше, слід проголосити профілактику та засади здорового способу життя головним змістом діяльності усіх установ та закладів. 

По-друге, необхідно сформувати нову систему управління галуззю, яка б ґрунтувалася на засадах ринкової економіки з використанням методів сучасного менеджменту. 

Створення умов для розвитку приватного сектора, впровадження засад сімейної медицини та медичного страхування як нових форм медико-соціальних та економічних відносин, організація раціональної системи медикаментозного та матеріально-технічного забезпечення, реформування медичної освіти дадуть у сумі можливість вивести галузь охорони здоров'я України на рівень розвинутих держав.

 

 

Сучасні уявлення світової науки стосовно феномена здоров`я людини ґрунтуються на новому розумінні актуальності проблеми виживання людства взагалі. 

Наприкінці ХХ століття лідери світової науки залічили проблему здоров`я до кола глобальних проблем, вирішення яких обумовлює факт подальшого існування людства як біологічного виду на планеті Земля [1]. Нині у науковому обігу виникло нове визначення - антропологічна катастрофа [2], сутність якої полягає в тому, що згідно з основним біологічним законом кожен біологічний вид вимирає, якщо змінюються умови існування, до яких він був пристосований тисячоліттями в ході еволюції. До останнього етапу розвитку людства (до початку ХХ століття) умови його існування формувала природа, і саме до цих умов організм людини і пристосувався біологічно протягом попереднього еволюційного періоду. Але з того часу як людина охопила своєю діяльністю майже всю планету (ХХ століття) вона почала істотно змінювати умови життєдіяльності, до яких була пристосована в своєму історико-біологічному розвитку [3]. Ці зміни в останній чверті століття, як свідчать об`єктивні дослідження, набули катастрофічного масштабу. За даними медичної статистики підвищення показників захворюваності і смертності спостерігається саме з другої половини ХХ століття, і деякі вчені пов`язують це з тим, що негативні процеси набули планетарного розмаху. 

Глобальна вагомість і актуальність проблеми викликала необхідність ґрунтовних досліджень феномена здоров`я людини і його складників, пошуку шляхів позитивного впливу. З цією метою передові представники світової науки об`єдналися в міжнародний рух. 1977 р. ВООЗ ініціювала кампанію "Здоров`я для всіх", у межах якої розпочався процес збору і систематизації інформації про існуючи загрози здоров`ю6. За підсумками роботи було скликано Міжнародну конференцію з першочергових заходів щодо охорони здоров`я (Алма-Ата, 1978 р.), яка проголосила відповідну Декларацію. 1980 р. ВООЗ визначила глобальну стратегію "Здоров`я для всіх до 2000 р.", що ґрунтувалася на результатах вже проведених досліджень і започатковувала нові. Висновки науковців оприлюднені на I Міжнародній конференції з пропаганди здорового способу життя (Оттава, 1986 р.). Її підсумком була Оттавська Хартія, що визначила сучасне наукове уявлення про поняття здоров`я, його складові частини, детермінанти, стратегії позитивного впливу. Основні тези, положення і принципи Хартії стали програмними імперативами, якими нині керується світова спільнота в діяльності з проблем здоров`я. Саме на цьому підґрунті побудований теоретико-методологічний підхід до обґрунтування індикаторів національного опитування української