Методичні аспекти вивчення впливу природних чинників на процеси використання земельних ресурсів. природні умови Чернівецької області

Земельний фонд області – 809, 6 тис. га, з них 477, 3 тис. га складають сільськогосподарські угіддя, в тому числі 341, 9 тис. га ріллі, 26, 9 тис. га багаторічних насаджень, 39, 0 тис. га сінокосів, 69, 5 тис. га пасовищ. Внаслідок пересічного та горбистого рельєфу місцевості сільськогосподарська освоєність території становить 60%; розораність загальної площі – 43%.

Важливе значення в економічному та соціальному розвитку області відіграють ліси, які є джерелом деревини та продуктів недеревної рослинності. Велика також їх захисна й рекреаційна роль.

Загальна площа лісів складає 258 тис. га, в тому числі покрита лісом – 236, 8 тис. га (91, 8%) ; запас деревини 62, 53 млн. куб. м. На території 48, 5 тис. га деревина стиглих і перестійних насаджень.

Породний склад лісів досить різноманітний: переважають хвойні (49, 5%) і твердолистяні (46, 2%) насадження, частка м'яколистяних порід досить незначна (3, 5%). Основними лісоутворюючими породами є ялина, бук, ялиця, дуб, граб, ясень, береза та інші. Для їх вікової структури характерно переважання молодняків (29, 4%) і середньовікових насаджень (34, 8%), хоча значні площі займають і достигаючі (15, 3%), а також стиглі й перестійні (20, 5%) насадження, що викликано їх важкодоступністю. Середній вік насаджень 60 років.

 

Рельєф Чернівецької області складний, контрастний і різновіковий. Тут на порівняно невеликій площі зосереджено такі типи рельєфу, які властиві для великих територій окремих материків – платформ і геосинклінальних областей, тобто рівнинний і гірський. На їх контрасті у перехідній смузі (Карпатському крайовому прогині сформувався передгірний рельєф. Усі ці типи рельєфу на території області утворюють три морфоструктурні райони: Прут-Дністровську пластову хвилясту рівнину, Передкарпатське горбисто-грядове передгір'я, Карпатське низькогір'я і середньогір'я.

Прут-Дністровська пластова хвиляста і грядово-горбиста рівнина розташована в північній частині області в межах південно-західного краю Східно-Європейської платформи, тобто Подільської плити. Пересічні висоти тут сягають до 300 м, а максимальна висота – 515 м на горі Берда – на Хотинській височині (найвища вершина рівнинної України). Сучасний рельєф цієї території виражений ерозійними долинно-балочними, яружними, а також карстовими і товтровими формами.

Центральну частину рівнини займає Хотинська височина. Це – горбиста гряда, яка протягнулась з південного заходу на північний схід на 50 км. Найширша (20-22 км) найвища (пересічні висоти 350-400 м) вона на заході, поступово звужуючись на схід до 5-7 км при висоті 275-350 м. Це асиметричне горбисте підняття з крутим західним і південно-східним краями, в основі якого лежить припіднятий горстоподібний блок, розбитий на окремі частини, які у вигляд східців знижуються у бік долин р. Дністер І р. Прут до висоти 350 м. На найвищих рівнях, де близько до поверхні залягають тверді, денудаційно стійкі породи (вапняки, пісковики) спостерігаються вирівнені структурні поверхні у вигляді плато з крутими схилами висотою до 50 м. Височина глибоко розчленована притоками р. Дністра (річками Онут, Рашків, Рукшин) і р. Пруту (річками Задубрівка, Мошків, Гуків, Рокитна, Рингач, Черлена). У верхів'ях прутських притоків простягаються циркоподібні улоговини – Чорнівська, Клішкївська, Зарожак ська та ін. З інших форм рельєфу на схилах розвиваються зсуви. З півдня до височини примикає чітко виражена у рельєфі, тектонічно обумовлена Новоселицька улоговина. Південні схили Хотинської височини зайняті густою мережею сільських поселень.

Різким висотним контрастом у межах Прут-Дністровського межиріччя на захід від височини виділяється Заставнівсіка ерозійно-карстова рівнина, яка розташована у басейні річок Совиць Ставчанської і Кіцманської. Висоти тут не перевищують 270-300 м. Тут дуже поширені карстові процеси. Близьке залягання до поверхні гіпсів та ангідритів, порушених тектонічними розломами, сприяло розвитку таких карстових форм рельєфу як лійки («вертеби»), понори, долини, западини, а в деяких місцях і карстові поля, які формуються внаслідок розростання і злиття кількох карстових лійок. Форма лійок округла, розміри різні (від 5-10 до 70 м). У межах рівнини простежуються три давні широкі, чітко окреслені у сучасному рельєфі, реліктові річкові долини, що простягаються впоперек межиріччя між долинами р. Дністра і р. Пруту.

На схід від Хотинської височини простягається Кельменецько-Сокирянська вододільна рівнина з пересічними висотами 260-300 м. Основні форми рельєфу утворюють долини невеликих річок, балки та яри, а на півночі – долина р. Дністра. Типовий яружно-балковий рельєф властивий для її південно-західної частини, розташованої у верхів'ях прутських притоків. Цей геоморфологічний район прийнято називати Долиняно-Балковецьким. На міжріччі з північного заходу на південний схід простежується ряд давніх пліоцен-ранньоантропогенових долин. Вони розміщені між селами Оселівка-Зелена,. Мошанець-Вартиківці, Дністрівка-Олексіївка, Вітрянка- м. Сокиряни.. В будові долин великих річок Дністра і Пруту є спільні і відмінні риси, що пов'язано з історією їх розвитку. Подільська ділянка долини Дністра відзначається рядом особливостей. Головні з них такі: широтне простягання; розвиток великої кількості (до 9) різновікових і різновисотних ерозійно-акумулятивних терас; різко виражена асиметрична будова долини -- вузьке правобережжя, широке лівобережжя; глибокий (до 230-250 м) вріз долини у первинну поверхню сарматського плато і пліоцен-ранньоплейстоценових терас; формування глибокого (90-120 м) і вузького каньйону; наявність у цьому каньйоні великих меандрових вузлів, зокрема Перебиківського і Вороновицького, приурочених до ліній тектонічних порушень; чоткоподібна в плані, асиметрична будова каньйону; складна терасованість