Методичні аспекти вивчення впливу природних чинників на процеси використання земельних ресурсів. природні умови Чернівецької області

Для Середнього Придністров'я властива східчаста, ярусна будова рельєфу. Найвищим рівнем є поверхня лагунно-морської міоценової тераси з відносними висотами 230-250 м, яка нижче поступово переходить у другий рівень пліоценових дністровських терас: дев'ятої (висотою 225-200 м), восьмої (висотою 190-180 м), сьомої (висотою 160-145 м). Вони утворюють широку (в кілька кілометрів), рівну, злегка хвилясту поверхню ї простежуються на всій ділянці правобережжя.

Передкарпатське горбисто-грядове передгір’я, що розташоване в межах однойменного крайового прогону, відзначається густим і глибоким ерозійним розчленуванням, яке виділяє у рельєфі структурні височини, гряди і горби, що сягають висоти іноді понад 500 м. Буковинське передгір'я дренується лівими притоками р. Прут, р. Черемош і р. Сірет, які розробили широкі терасовані долини. Значного розвитку тут набули ерозїйно-зсувні процеси, їх інтенсивна діяльність спричинила утворення складного і своєрідного довкілля (ландшафту).

У рельєфі передгір'я простежується кілька висотних рівнів. Найвищий (Цецино-Спаський) рівень відповідає рівню Хотинської височини і становить понад 500 м (г. Цєцино – 537 м, г. Спаська – 531 м, та ін.). Нижчий (Сторожинецько-Іспась-кнїі) рівень простежується на висотах 490-495 м (г. Вивіз -494 м, г. Планил-Палтин -- 493 м, г. Майдап-Іспаський -490 м та ін.), і виражений вузькою грядою на Прут-Сіретсь-кому вододілі, яка збереглась від розмиву. Ще нижчий (Чере-иосько-Сіретський) терасовий рівень простежується з висоти 46 (3-430 м.

У загальному вигляді рельєфу передгір'я велика роль належить річковим долинам р. Черемош і р. Сірет. За тривалий час свого розвитку ці річки виробили широкі (до 7-10 км) долини. Особливо широке днище, що не відповідає ширині сучасного русла, має долина р. Сірету. Це пов'язано з тим, що на початковій стадії розвитку верхня частина річкової системи Черемоша була перехоплена і спрямована в р. Прут. Слідами цього цікавого явища є ділянка прадолини між містом Вижницею і селищем Берегометом. Нині – це широка (до 7 км), плоска, заболочена, витягнута вздовж гір, так звана, Багненська, або Прачеремоська долина, по якій протікають невеликі річки Міхідра і Міходерка.

У межах долин Черемошу і Сірету простежується, окрім заплави, 7 терас, які піднімаються до висоти 140 м над руслом. На схилах долин і терас інтенсивно розвиваються зсуви, чому сприяють глинисті породи в умовах значної кількості атмосферних опадів. Великі ділянки зсувного рельєфу у вигляді вражаючих зір цирків-амфІтеатрів простежуються в долині р. Дерелуй (біля сіл Червона Діброва, Вел. Кучурів, Снячів), р. Коровія (с. Кам'яна), р. Сірет (села Стара Жадова, Комарівці, Зруб Ко. марівський) та інших річок.

Буковинські Карпати розміщені на південному заході області, займаючи майже четверту частину її території. Найвищі вершини підносяться понад 1500 м, а пересічні висоти не перевищують 900-1100 м. Гірський рельєф належить до ерозійно-тектонічного типу. Це означає, що основними чинниками його формування е геологічна структура, тектонічні підняття та ерозійна діяльність густої мережі річок і струмків.

Основні риси рельєфу Карпат створені тектонічними процесами, їх великі геоморфологічні елементи – хребти і масиви мають поздовжньозональне розміщення згідно напряму всієї гірської системи. Велику роль у формуванні рельєфу Карпат відіграли і найновіші тектонічні рухи. Істотна роль у створенні сучасного гірського краєвиду, численних хребтів і пасм, належить ерозійним процесам -- роботі річок і струмків. Ерозія – це ніби скульптор, що висікає з первинно-тектонічної поверхні різноманітні і часом дивовижні форми рельєфу. Власне водна ерозія виділила тут у рельєфі гірські хребти і пасма, які розділені пониженнями, що зайняті річками. Тривала ерозія утворила в Карпатах і один з головних елементів рельєфу – річкові долини.

Залежно від ступеня прояву рельєфоутворюючих процесів у різних частинах гірської системи північного сходу на південний захід простежуються різні комплекси рельєфу: низькогір'я крайових (берегових) Карпат, середньогір'я Скибових Карпат, низькогір'я Путильських Карпат, середньогір'я полонинських Карпат, середньогір'я кристалічних Карпат.

 

Залежно від різниці між сонячною енергією, що поглинається земною поверхнею, та енергією, що випромінюється цією поверхнею, змінюється величина радіаційного балансу, яка зумовлюється географічною широтою місцевості, часом до (порою року, хмарністю, формами і видами земної поверхні. Оскільки територія Чернівецької області по широті не займає навіть цілого градуса, радіаційний баланс тут змінюється переважно залежно від часу доби і пори року, режиму хмарності, а в горах – від висоти місцевості, освітлення схилів. На території області, починаючи з середини листопада і до початку лютого, спостерігається негативне значення радіаційного балансу, причому ці величини зростають із сходу на захід, сягаючи найбільших розмірів у горах. Влітку ж по всій території радіаційний баланс позитивний, сягаючи максимуму в червні-липні. У східних районах величини радіаційного балансу значно перевищують їх значення на заході області і особливо в горах. Позитивні вони в денні години доби і негативні вночі. Загалом за рік радіаційний баланс на території Чернівецької області є позитивним.

Згідно з характером розподілу радіаційного балансу в часі і по території Чернівецької області, відбувається розподіл температури. Зокрема, пересічна температура за рік коливається від 8°С на північному сході до 3°С на південному заході області. Взимку пересічні температури за місяць негативні (2°- 5°С у грудні, – - 5°-9°С у січні, 4°-5°С у лютому). Отже найхолоднішим місяцем в області є січень.