Методика розучування пісенно-хорового репертуару учнями молодшого шкільного віку

Уже в 5-6 річному віці діти здатні прослухати і запам’ятати невеликий музичний твір, визначити його характер, настрій, найяскравіші засоби музичної виразності. За результатами досліджень Н. Вєтлугіної, Р. Зинич та інших учених з’ясовано, що в дітей молодшої групи дитячого садка, які розрізняють загальний настрій і характер твору, почуття, викликані музикою, дуже швидкоплинні. Сприймання музики 4-5 річними дошкільними зберігаються ще довше. Проте довільна увага в них розвинена недостатньо, через те твори, призначені для слухання, мають бути невеликими та образними.

Музика, яку слухають діти, повинна відповідати тим же вимогам, що й пісні, які вони розучують. Доступність музики визначається перш за все її змістом, близькістю тематики інтересам дітей, а також обсягом музичного твору. Учні 6-7 років можуть уважно слухати музики лише 1, 5-2 хв. Поступово обсяг уваги у дітей розширюється, і у 3-4 класах тривалість музичної п’єси може досягати 3, 5 – 5 хв.

У різних учнів один і той самий твір може викликати різні асоціації, залежно від індивідуальності слухача, його духовної культури. Чим молодший слухач, тим більше він опирається на поза музичні асоціації.

Частина учнів не може відділити, які виникають під час слухання музики, від власне змісту музики. Саме тому їхні відповіді можуть бути такими несподіваними.

Наведемо приклад. Прослуховується пісня “Бабак” Л. Бетховена. Вчителька запитує, який настрій викликає пісня. Одна з першокласниць говорить: “Веселий! ” – Чому? – “А мама мені купила собачку! ”. Отже, відштовхнувшись від змісту пісні, думки дівчинки перенеслися до радісних спогадів про свого четвероногого друга і тим внесли нове забарвлення у сприймання музики.

У 3-4 класах емоційність сприймання поступово доповнюється прагненням учнів зрозуміти, що виражає музика, у чому її зміст. Школярі можуть досить повно визначити емоційний зміст музики, дати їй образне пояснення, а завдяки властивій спостережливості – почути окремі деталі музичної мови, відтінки, виконання [12].

Л. Виготський писав: “Перш ніж ти хочеш залучити дитину до якоїсь діяльності, зацікав її нею, потурбуйся про те, щоб виявити, що вона готова до цієї діяльності, що в неї напружені всі сили, необхідні для цього, і що дитина діятиме сама, вчителеві ж лишається тільки керувати й спрямовувати цю діяльність” [9, с. 118]. Створення у слухачів відповідного настрою (тобто установки) на сприймання музики є важливою умовою формування музичного сприймання школярів.

Тому ми прийшли до висновку, що основною метою музичної освіти в початковій школі є формування основ музичної культури учнів як важливої і невід’ємної частини їхньої духовної культури, у основній школі – особистісний розвиток учня і збагачення його емоційно-естетичного досвіду під час сприймання та інтерпретації творів музичного мистецтва.

 

 

Вокальне виховання у хорі – найважливіша частина всієї хорової роботи з дітьми. Основна умова правильної постановки вокального виховання – підготовленість керівника для занять співом з молодшими школярами. Ідеальним варіантом стає той випадок, коли хормейстер володіє гарним голосом. Тоді вся робота будується на показах, що проводяться самим хормейстером. Але й інші форми роботи дозволяють успішно вирішувати питання вокального виховання. У таких випадках хормейстер часто використовує показ за допомогою хлопців. Шляхом порівняння вибираються кращі зразки для показу. У кожному хорі є діти, від природи правильно співаючі, з красивим тембром і правильним звукоутворення. Систематично застосовуючи поряд з колективною вокальної роботою індивідуальний підхід до хористів, педагог постійно стежить за вокальним розвитком кожного з них. Але навіть при самій правильній постановці вокальної роботи вона приносить різні результати у різних хористів. Ми знаємо, що як немає двох зовні однакових людей, так немає і двох однакових голосових апаратів.

Відомо, яке величезне значення в процесі оволодіння будь-яким матеріалом займає увагу. «Увага – це спрямованість психічної діяльності і зосередженість її на об'єкті, що має для особистості певну значимість (стійку або ситуативну) «. [1] Виховання вокально-хорових навичок вимагає від хористів постійної уваги, а значить інтересу і працьовитості. Співу, як будь-якій мистецтву, необхідно вчитися, вчитися терпляче і наполегливо. Вокальна робота в дитячому хорі має свою специфіку в порівнянні з роботою в дорослому хорі. Ця специфіка обумовлена, перш за все, тим, що дитячий організм на відміну від дорослого знаходиться в постійному розвитку, а, отже, зміні. Багаторічною практикою доведено, що спів у дитячому віці не тільки не шкідливо, але й корисно. Мова йде про спів, правильному у вокальному відношенні, що можливо при дотриманні певних принципів. Спів сприяє розвитку голосових зв'язок, дихального і артикуляційного апаратів. Правильно проведене спів зміцнює здоров'я дітей. А щоб розвиток молодшого школяра в хорі йшло правильно, необхідно сформувати в нього основні вокально-хорові навички. До них відносяться: [2]

Співоча установка.

Учні обов'язково повинні дізнатися про співочої установці, як основі успішного засвоєння навчального матеріалу.

2. Диригентський жест.

Навчаються повинні бути ознайомлені з видами диригентських жестів:

- Увага

- Дихання

- Початок співу

- Закінчення співу

- Міняти по руці диригента силу звуку, темп, штрихи