Методика розучування пісенно-хорового репертуару учнями молодшого шкільного віку

Репертуар повинен відповідати таким вимоги:

1) Носити виховний характер

2) Бути високохудожнім

3) Відповідати віком та розумінню дітей

4) Відповідати можливостям даного виконавського колективу

5) Бути різноманітним за характером, змістом

6) підібраним труднощів тобто кожен твір має рухати хор вперед у придбання тих або інших навичок, або закріплювати їх.

Брати складні й об'ємні твори не слід. Для дітей, які будуть співати це, може виявитися нерозв'язним завданням, і це обов'язково позначиться на продуктивності в їх роботі, і може спричинити за собою стомлення, безінтересность до справи яким він займається, в деяких випадках навіть відчуження від хорового співу взагалі (залежить від характеру) дитини. Але складні твори повинні входити в репертуар, їх слід брати з обережністю і з урахуванням наступної роботи. У той же час велика кількість легких творів повинні бути в репертуарі обмежено, оскільки легка програма не стимулює професійний ріст. А так само природно він повинен бути цікавий хористам, це дає навіть деяке полегшення в роботі, так як діти будуть прагне якомога краще працювати і прислухатися до кожного слова керівника.

 

 

Наша дослідно-експериментальна робота будувалася за принципом систематизування та узагальнення всіх знань, отриманих з методичних та психологічних праць, згаданих у цій роботі. У своїй практичній діяльності ми враховували особливості як вікової психології дітей, так і особливостей голосів молодших школярів, зазначених вище.

Формування вокально-хорових навичок у дітей проводилося нами в кілька етапів і включало різні методи і прийоми.

Під час прослуховування просимо дитину заспівати будь-яку пісеньку. Досить буває одного куплета. При виконанні даного завдання перевіряються інтонація і вміння триматися в тональності, пам'ять, діапазон, а часто і музичне середовище, в якій росте дитина (видно по репертуару, яким володіє дитина). Перевірка ритмічного почуття проводиться у формі гри в «ЕХО». Діти прохлопивают або простукують олівцем ритм слідом за педагогом.

Заняття повинно починатися вчасно, необхідно не допускати запізнень дітей на урок, виховувати у них звичку до пунктуальності. За кілька хвилин до початку занять всі вже мали сидіти на місцях, черговий повинен відзначити присутніх і відсутніх хористів.

При відборі найбільш ефективних прийомів вокальної роботи з дітьми на уроці ми спиралися на досвід прогресивних методистів минулого і теперішнього часу. Серед відомих методичних прийомів для розвитку слуху та голосу ми застосовуємо наступні [6].

1. Прийоми розвитку слуху, спрямовані на формування слухового сприймання та вокально-слухових уявлень:

• Слухове зосередження і вслухання в показ вчителя з метою подальшого аналізу почутого;

• Порівняння різних варіантів виконання з метою вибору кращого;

• Введення теоретичних понять про якість співочого звуку і елементах музичної виразності тільки на основі особистого досвіду учнів;

• Спів «по ланцюжку»;

• Моделювання висоти звуку рухами руки;

• Відображення напрямку руху мелодії за допомогою малюнка, схеми, графіка, ручних знаків, нотного запису;

• Настройка на тональність перед початком співу;

• Усні диктанти;

• Виділення особливо важких інтонаційних оборотів в спеціальні вправи, які виконуються в різних тональностях зі словами або вокалізацією;

• У процесі розучування твору зміна тональності з метою пошуку найбільш зручною для дітей, де їхні голоси звучать найкращим чином.

2. Основні прийоми розвитку голосу, пов'язані з звукоутворення, артикуляції, диханню, виразності виконання:

• Вокалізація співочого матеріалу легким стаккатірованним звуком на голосний «У» з метою уточнення інтонації під час атаки звуку і при переході зі звуку на звук, а також для зняття форсировки;

• Вокалізація пісень на склад «лю» з метою вирівнювання тембрового звучання, досягнення кантилени, відточування фразування тощо;

• При спів висхідних інтервалів верхній звук виповнюється в позиції нижнього, а при співі спадних – навпаки: нижній звук слід намагатися виконувати в позиції верхнього;

• Розширення ніздрів при вході (а краще – до вдиху) і збереження їх у такому положенні при співі, що забезпечує повноцінне включення верхніх резонаторів, при цьому русі активізується м'яке піднебіння, а еластичні тканини, що вистилає пружними і більш твердими, що сприяє відображенню звукової хвилі при співі і, отже, резанірованіе звуку;

• Цілеспрямоване управління дихальними рухами;

• Вимова тексту активним пошепки, що активізує дихальну мускулатуру і викликає почуття опори звуку на дихання;

• Беззвучна, але активна артикуляція при уявному співі з опорою на зовнішнє звучання, що активізує артикуляційний апарат і допомагає сприйняттю звукового еталону;

• Промовляння слів пісень співуче на одній висоті злегка піднесеним голосам по відношенню до діапазону мовного голосу; увагу хористів при цьому має бути спрямоване на стабілізацію становища гортані з метою постановки мовного голосу;

• Варіативність завдань при повторенні вправ і заучування пісенного матеріалу за