Методика викладання, педагогіка та психологія вищої освіти

•Професійна компетентність є підвалиною педагогічної майстерності. Зміст цього компонента становлять глибокі професійні знання, навички та   вміння, професіоналізм у галузі психології та педагогіки, досконала методика здійснення навчально-виховних заходів.

•Здатність до педагогічної діяльності – дуже важливий елемент у структурі педагогічної майстерності. Провідними здібностями вважаються чутливість до людини і до особистості, комунікативність, перцептивність, динамічність, емоційна стабільність, оптимістичне прогнозування і креативність.

•Четвертим компонентом педагогічної майстерності є педагогічна техніка як форма організації поведінки педагога. Це конкретний інструментарій, навички та вміння організації та проведення різноманітних навчально-виховних заходів. За відсутності або недостатнього її розвитку інші елементи педагогічної майстерності залишаються нереалізованими.

Відповідно до цих критеріїв визначаються кілька рівнів оволодіння педагогічною майстерністю:

* елементарний рівень – педагог володіє лише окремими елементами професійної діяльності;

* базовий рівень – педагог володіє основами педагогічної майстерності (цей рівень мають випускники вищих навчальних закладів);

* досконалий рівень – характеризується чіткою спрямованістю дій педагога, їх високою якістю;

* творчий рівень – характеризується ініціативністю, творчістю у професійній діяльності. Педагог самостійно  конструює оригінальні, педагогічно доцільні прийоми й способи взаємодії. Причому його діяльність базується на результатах рефлексивного аналізу.

С. Гончаренко так визначає педагогічну майстерність: «Це характеристика високого рівня педагогічної діяльності. Критеріями педагогічної майстерності педагога виступають такі ознаки його діяльності: гуманність, науковість, педагогічна доцільність, оптимальний характер, результативність, демократичність, творчість (оригінальність)».

На думку І. Підласого, майстерність викладача виявляється в уміннях організовувати навчальний процес, активізувати учнів та студентів, розвивати їхні здібності, самостійність, допитливість, ефективно проводити виховну роботу, формувати в тих, хто навчається високу моральність, почуття патріотизму, працелюбність, викликати позитивні емоційні почуття в самому процесі учіння. Сутність педагогічної майстерності − це своєрідний сплав особистої культури, знань і кругозору викладача, його всебічної теоретичної підготовки з досконалим володінням прийомами навчання і виховання, педагогічною технікою і передовим досвідом.

На нашу думку, в основі педагогічної майстерності лежить педагогічна культура − оволодіння педагогом педагогічним досвідом людства, ступінь його досконалості в педагогічній діяльності, досягнутий рівень розвитку його особистості.

Основні складові педагогічної культури: 

* педагогічна спрямованість; 

* психолого-педагогічна ерудиція;

* гармонія розвинутих інтелектуальних і моральних якостей;

* висока педагогічна майстерність і організованість;

* уміння продуктивно поєднувати навчально-виховну і науково-дослідницьку діяльність; 

* сукупність професійно важливих якостей; 

* педагогічно спрямоване спілкування і поведінка; 

* постійне самовдосконалення.

Основними критеріями майстерності педагога виступають такі ознаки його діяльності:

* доцільність (за спрямованістю);

* ефективність (за результатами);

* гуманність, демократичність і діалогічність (за характером спілкування);

* оптимальність (у виборі змісту і засобів);

* творчість чи оригінальність (за змістом діяльності);

* науковість (за змістом матеріалу, що викладається, і за характером діяльності).

Отже, учитель, викладач, педагог був і буде головною постаттю в навчально-виховному процесі. Педагог XXI століття – це вчитель із планетарним мисленням, який усвідомлює себе як суспільний діяч і просвітитель, активний перетворювач суспільства, а не просто державний службовець. «Вчителем школа стоїть», − стверджував славетний Каменяр, а школою, зокрема вищою школою, – держава, уважають сучасні вчені.

 

Тема 3. 

1.  Організаційно-правове забезпечення вищої освіти. 

2. Сутність і класифікація форм організації навчання. 

3. Інші організаційні форми навчання (професійний тренінг, його етапи). 

 

1.  Організаційно-правове забезпечення вищої освіти. 

Основи правового статусу ВНЗ зазначені таким чином.

ВНЗ заклад є юридичною особою, має відокремлене майно, може від свого імені набувати майнових і особистих немайнових прав і мати обов’язки, бути позивачем і відповідачем у суді. 

1. ВНЗ згідно з законом може виступати засновником (співзасновником) інших юридичних осіб, що здійснюють свою діяльність відповідно до напрямів навчально-науково-виробничої діяльності ВНЗ.

2.Акредитовані ВНЗ у встановленому порядку можуть створювати навчальні та навчально-науково-виробничі комплекси, які є добровільними об’єднаннями. Усі учасники комплексу зберігають статус юридичних осіб.

3. У ВНЗ державної і комунальної форм власності кількість студентів,

прийнятих на 1 курс на навчання за державним замовленням, має становити не менше ніж 51 відсоток від загальної кількості студентів, прийнятих на навчання на 1 курс. 

Сучасний соціальний і економічний розвиток країни потребує перебудови вищої школи і визначає такі її основні напрями:

– розвиток активності, самостійності і творчих здібностей майбутніх фахівців;

 – забезпечення держави кваліфікованими, ініціативними кадрами, які, по-перше, матимуть ґрунтовну теоретичну й практичну підготовку з фаху, по-друге, зможуть самостійно приймати рішення, пов’язані з майбутньою професійною діяльністю, а отже, створювати власними силами нові науково-технічні цінності в майбутньому;

 – формування в молодих фахівців прагнення до неперервної самоосвіти, здатності постійно оновлювати здобуті у вищій школі наукові знання, вміння швидко адаптуватися до змін та коригувати професійну діяльність.

Виконання цих завдань вимагає пошуку шляхів удосконалення навчально-виховного процесу, розроблення нових методів та форм взаємодії викладача і студента. Життям доведено, що тільки ті знання, які студент здобув самостійно, завдяки власному досвіду, думці й діям, будуть насправді міцні. Саме тому вища школа поступово, але неухильно переходить від передачі інформації до керівництва навчально-пізнавальною діяльністю, формування в