Методика викладання, педагогіка та психологія вищої освіти

- особливостями технології навчання на прикладі дисципліни;

- специфікою дисципліни;

- організаційними формами занять, їх тематикою;

- рівнем вимог і критеріями оцінювання знань, умінь та навичок;

- строками виконання контрольних заходів, складання індивідуальних завдань;

- зв’язком з іншими видами занять, зокрема із самостійною роботою студентів;

- літературними джерелами та коментарями до деяких із них.

У заключній лекції підводяться підсумки вивченого й викладеного матеріалу з даного предмета в цілому шляхом виділення вузлових питань лекційного курсу і зосередження уваги на практичному значенні здобутих знань для подальшого навчання і майбутньої професійної діяльності студентів. Спеціальними завданнями заключної лекції є стимулювання інтересу студентів до глибшого вивчення даного предмета, визначення методів самостійної роботи в певній галузі. 

Лекції інформаційного типу в сучасних умовах навчання втрачають своє виключне значення, яке вони мали при традиційному навчанні. Перевага віддається лекціям проблемним, пошуковим, оглядовим, настановчим, концептуально-аналітичним.

Лекція стає процесом, під час якого в студентів формуються знання, забезпечуються мотиваційний компонент і загально-орієнтований етап оволодіння науковими знаннями. Посилюється роль лекції в якісному управлінні самостійною роботою студентів.

Проблемна лекція наближається до творчої, пошукової, дослідницької діяльності й забезпечує досягнення таких основних цілей:

  - засвоєння теоретичних знань;

  - розвиток творчого професійного мислення;

  - формування пізнавального інтересу до змісту навчального предмета і професійної мотивації майбутнього спеціаліста.

Основне завдання лектора полягає не лише в передачі інформації, а й у залученні до аналізу об’єктивних протиріч розвитку наукових знань і способів їх вирішення. Зміст проблемних лекцій відображає новітні досягнення науки і передові технології. Навчальні проблеми за своєю складністю для студентів доступні й ураховують їхні пізнавальні можливості. Лекції проблемного та діалогового типу дозволяють забезпечувати творче засвоєння майбутніми спеціалістами принципів і закономірностей науки й технології, методів одержання нових знань, а також використання знань у практичній діяльності. Сутність проблемного навчання полягає в пошуковій діяльності студентів, яка складається з постановки питань, розв’язування проблем і проблемних завдань, закладених у навчальних програмах і підручниках, у проблемному викладі й поясненні знань викладачем, у різноманітній самостійній роботі.

Розвиток світової і вітчизняної системи освіти, її гуманізація, тенденція особистісно орієнтованого навчання зумовили виникнення нових форм, таких як проблемна лекція, лекція удвох, лекція-візуалізація, лекція-прес-конференція. Окремо за кожною з цих лекцій студенти можуть скласти собі конспект, а також підготувати доповідь на семінарське заняття.

Процес навчання у вищій школі передбачає практичні заняття,  які мають за мету поглиблене вивчення дисципліни. Структура практичних занять в основному однакова:

      *вступ  викладача;

      *відповіді на запитання студентів;

     *практична частина як планова;

     *заключне слово викладача.

Проте загальне не виключає, а передбачає одиничне, особливе. Отже, кожне практичне заняття має певні особливості. 

Практичні та лабораторні заняття спрямовані на поглиблення теоретичного матеріалу й формування практичних умінь та навичок, а також уміння аналізувати й застосовувати одержані знання для вирішення практичних завдань.

Мета практичного заняття – розширення, поглиблення та деталізація наукових знань, одержаних студентами на лекціях та в процесі самостійної роботи і спрямованих на підвищення рівня засвоєння навчального матеріалу, прищеплення вмінь і навичок, розвиток наукового мислення та мовлення студентів. Метою лабораторного заняття є формування практичних умінь та навичок під час навчального дослідження чи експерименту.

Видом практичного заняття є семінар. Це організаційна форма, під час якої викладач організовує дискусію навколо попередньо визначених тем, до яких студенти готують тези виступів на підставі індивідуально виконаних завдань (рефератів). Дидактична мета семінару – поглиблення й закріплення інформації, перевірка та оцінка знань, повторення вивченого, розвиток творчого мислення, уміння використовувати теоретичні знання на практиці, повідомлення нової інформації тощо. 

Відповідно до завдань і змісту в сучасній вищій школі поширені семінарські заняття трьох типів: 

          * просемінар;

          * власне семінар;

          * спеціальний семінар.

Семінари-практикуми відрізняються від звичайного семінарського заняття структурою. Таке заняття передбачає повторення теоретичного матеріалу та виконання практичного завдання (індивідуального чи мікрогрупового). Зазвичай група поділяється на мікрогрупи (3 – 5 осіб). Мікрогрупі видається завдання. Викладач при цьому спостерігає, щоб під час виконання групової роботи працював кожен студент. Різновиди семінарів-практикумів залежать від теми заняття. Змінюється зміст обговорюваних питань, але структура здебільшого залишається без змін. Вона залежить від індивідуального стилю діяльності викладача, рівня підготовленості студентів. У сильній групі індивідуальні завдання ускладнюються.

Детальне ознайомлення з характеристикою кожного із типів семінарських  занять  можна  знайти  у  працях   А. Алексюка,   Г. Ващенка,   В. Галузинського, М. Євтуха, І. Підласого та ін.

Протягом навчання у вищому закладі освіти студенти виконують різні за своїм характером, рівнем складності та змістом наукові роботи. 

Найпростішою з них є реферат – доповідь на певну тему, що включає огляд відповідних літературних джерел або виклад  змісту наукової роботи. Слід зазначити, що реферат охоплює не лише висвітлення відповідної інформації, а й ставлення до неї того, хто готує реферат. Написання реферату сприяє:

*оволодінню прийомами опрацювання літературних джерел; 

*творчому підходу до