Міграції ранніх кочівників

style="font-family: 'times new roman', times;">Історія Лідії звичайно більш детально була висвітлена у грецьких джерелах. Дугдамме у них названий Лігдамісом. Причиною переселення Геродот назвав ворожнечу між скіфами та мідійцями. Окрім того, він приписав скіфам того, що ті не робили, зокрема війну єгипетського фараона Сесостріса проти скифів та 28 років панування на Близькому Сході та походи на Палестину. Геродот приписав ці звершення скіфському Мадію (похідне від авестійського Манту). Ассирійські аккадські та давньоєврейські джерела повністю спростовують свідчення давньогрецького історика. Проте свідчення Геродота про війну єгиптян з скіфами без критики були перейняті Феопомпом, Арістотелем, Дікеархом, Аполонієм Родоським, Діодором Сицилійським, Помпеєм Трогом, Арріаном, Мегасфеном, Валерієм Флакком, Плінієм, Іоанном Малала   .

Свідчення о перебувані кімерійців у Європі уривчасті. Страбон повідомляв, що кімерійці нападали на Іонію та Еолію. При цьому він плутає кімерійців з фракійським племенем трерів. Вказано, що вождь кімерійців Лігдаміс загинув у Кілікії (загибель Дугдамме у цьому регіоні знаходить підтвердження у ассирійському джерелі). Арістотель згадував про кімерійське поселення поблизу з Антандромом у Західній Мезії. Плутарх вказував, що з Лігдамідом до Малої Азії переселилися втікачі та заколотники, а основна їх масса живе у зовнішнього моря у лісистій країні .

Самоська традиція приписувала Лігдамісу напад на місто Батенітиду. Цей набіг кімерійців зачепив не тільки Лідію, а й Іонію. Каллін вказував, що у 644 р. до н. е. кіммерійці здобули Сарди за правління Ардіса. Архілох вважає, що кімерійці здобули місто, коли правив Гіг. Каллісфен згадував про те, що кімерійці два раза здобули Сарди. У ’’Періплі Понта Евксінського’’ вказувалось, що місто Сіноп населяли греки. Мілетець Хаброн був вбитий під час навали кімерійців. Сой та Кретін після цієї події відбудували місто. Поліен приписував лідійському царю Аліату вигнання кімерійців з Азії. Його свідчення підтверджувались Геродотом та Миколою Дамаським. Арістей Проконеський згадував про іседонів, кімерійців та скіфів, проте не локалізував скіфів та іседонів. Події ж повязані з кімерійцями локалізовані на узбережжі Середземного моря. Страбон згадував про спустошення кіммерійцями володінь магнетців, котрі мешкали на Меандрі. Архілох ж прямо про кімерійців не казав. Арріан локалізував кімерійців у Гєраклеї. Доміцій Калістрат ототожнював Маріанідів з кіммерійцями. В ’’Віфініаці’’ Арріан повідомляв, що фракійці мешкали не тільки у Європі, а й Азії. Вони переселились до Віфінії та вигнали звідти кімерійців. За даними Страбона мешканці Ефеса, Колофона, Магнесії у союзі з лідійцями воювали проти кімерійців. Вказано також, що лідійський цар не видав мідійцям Кіаксара тих скифів, які втекли на захід Малої Азії. Калімах повідомляв, що кімерійці здобули Ефес та поглумились з грецьких богів, за що тих покарали ці боги. Помпей Трог припускав існування другого періоду панування скифів у Азії і згадував при цьому скіфського царя Сколопіта про якого мовчав Геродот. Ім’я правителя походило від самоназви скіфів. Про третій період панування скифів у Азії була згадка у Юстіна. У другому пануванні скифів у Азії у античній традиції ворогами скифів названі їхні раби. Ця версія також була присутня у Геродота та Полієна. Діодор Сицилійський повідомляв, що скіфи, залишивши свою батьківщину, рушили до Європи й дійшли до Фракії, а у Азії дійшли до Єгипту. Курцій Руф вказував, що скіфи нібито сказали Олександру Македонському, що вони у давнину перемогли сирійського царя, а після того – персів та мідійців – після чого їм відкрився шлях до Єгипту .

Насправді оповідання про перше та друге панування скифів у Азії стосуються двух різних територій – Передньої Азії та західноєвразійських степів. Панування над Передньою Азією датовано поколінням плюс три роки, а похід проти колишніх рабів вісьмома роками. При цьому свідчення про Передню Азію на думку А. Іванчика мали джерелом мідійську епічну традицію, а про степи – скіфську степову епічну традицію. При цьому вперше ці дві версії були вказані Геродотом. Базою для набігів скіфів на кімерійців очевидно було царство скіфів у Шакашені на території Південного Кавказу. Переслідуючи кімерійців скіфи пройшли через Дарьяльський та Дербентський перевали. Скіфське царство у надкаспійських землях вступило в контакт з Ассирією і перебувало у союзі з неї до падіння цієї держави. Коли ж вавілоняни та мідійці розгромили ассирійців скіфи перестали відігравати помітну роль у політиці Передньої Азії. До скіфського вторгнення кімерійці підтримували хороші відносини з племенами кобанської та чорноліської культури, а також з протомеотами. Геродот називав скіфів виходцями з Азії. Геродот штучно об’єднав два повідомлення у одне. Можна припустити, що цар скіфів Спаргапіф не належав до династії правителів скіфського царства на Південному Кавказі. Його нащадками були Лік, Гнур, Іданфірс. Він очозлював східноєвропейських скифів, які мали завоювати простори надчорзноморських степів .

Ворожнеча скіфів з мідійцями напевне була викликана тим, що скіфи часто були союзниками ассирійців. У Палестині скіфи могли опинитись лише як найманці на службі у Ассирійців. Пов’язувати Скіфополь (Бет-Шеан) з ними навряд чи можливо. У аккадських документах і далі згадувались гіммірі, щоправда один із таких гіммірі мав ім’я Сакіта. У аккадських документах Ново- вавілонського царства та Персії під цим найменуванням приховувались скіфи. У аккадській частині Бехістунського надпису замість саків згадані