Міграції ранніх кочівників

гіммірі. У ’’Книзі Єремії’’ скіфи згадані як володіння Ашкеназ, одне з трьох царств, котрі були вассалами Мідії. Інші два Мінні (Манна) та Арарат (ще відоме у Біблії як Дом Тогарми, держава-прообраз Вірменії). Частина скіфів, яка не бажала підкоритись мідійцям, мігрувала на захід і разом з лідійцями та греками доклала зусиль у знищені кімерійців. Стосовно початку кімерійської міграції з північнокавказьких степів до Малої Азії, то її можна датувати серединою- останьою чвертю VIII ст. до н. е. Тоді ж очевидно скіфи переселились з території на схід від Волги та Уралу на землі до Дону. Частина скіфів, переслідуючи кімерійців, чинила вплив на політику Передньої Азії у VII ст. до н. е. і була переможена тільки наприкінці VII ст. до н. е. мідійцями на Південному Кавказі. Частина цих скіфів, ймовірно, переселилась назад у прикавказькі степи. Це й послужило причиною для складання другої оповіді про панування скіфів у Азії. Описуючи події кінця VI ст. до н. е. скіфи вже локалізовувались Геродотом на захід від Танаїса (Дона) На схід від Дона ним же локалізовувались савромати.

Експансія скифів на захід була відзначена Геродотом у оповіданні про персько- скифську війну, де кілька народів відмовились підтримати скифів, у тому числі агафірси, котрі були фракійським племенем. Васалами скіфів ймовірно були гелони та будини. Стосовно васалітету неврів, фігагетів, йирків є вагомі підстави сумніватись .

Стосовно більш східних просторів, то про них ми маємо вказівки у давньоперських джерелах. Земля у якій мешкали кочові племена називалась Тураном. Авестійські тури мешкали на середній течії Сирдар’ї та в районі гір на схід від неї. У ’’Фарвардін-яшті’’ тури згадані поряд з дахами. Пехлевійські та авестійські джерела не знали про массагетів. Фірдоусі ж повідомляв про те, що Сальмі (Сайрімі) в уділ дістався захід, а Туру – Чін та Туран. Сайріма, Тура та Арья були синами Траетаони. Необхідно відзначити, що війна з саками була зафіксована в Бехістунському надпису, коли Дарій І вимусив скоритися правителя сака-тіграхауда Скунху. У одному з надписів згадані сака парасугудам, тобто засогдійські саки. Дарій повідомляв, що його володіння простягаються від володінь цих саків до Куша. У іншому надписі згадувались сака парадрайа тобто заморські (східноєвропейські) саки, котрі напали на Дарія близько 519 р. У надписі Дарія з Персеполя вказано, що йому були підвладні саки. У надпису Дарія з Накш-і Рустам повідомлялось, що персам підкорялись сака-хаомаварга та сака-тіграхауда. Ті самі племена згадувались у написі Дарія з Сузи. У написі Ксеркса з Персеполя також згадувались сака-хаомаварга та сака-тіграхауда як піддані. Індуси ж знали дві частини Центральної Азії. Північну частину вони називали Сакадвіпою (країною саків), а південну – Арьядвіпою (країною арьїв). У них було схоже з іранцями бачення географії регіону. Землі, де мешкали осілі іранці в ’’Авесті’’ названі Арьянем Вейджью, а землі, де мешкали кочівники, називали Тураном. Геродот відзначав, що перси називають усіх скифів саками. Сака-хаомаварга у нього називаються амюргіями, а сака-тіграхауда – скіфами- ортокорібантіями. Також жили скіфи у Сакесіні (Шакашені)  .

Відзначалось, що назву скіфів скіфам дали греки. Самоназвою ж скіфів було 8к^а. При цьому згадана у Геродота самоназва 8киМа характерна для скіфської мови де ^ могло переходити у -1. Ім’я Скілур походило від скіфського 8кМига (’’Переможний’’), Палак – від скіфського Рагаїаїаі (котре в свою чергу походило від авестійського Paradata). Грецька форма назви скіфів виникла у VII- VI ст. до н. е. А. Іванчик припускав, що скіфи відносились до північно-східних іранців, проте їхня мова була більш близькою до давньоперської ніж вважалось раніше. Е. Грантовський робив припущення про південно-східну філіацію скіфів. С. Кулланда впевнено притримується цієї точки зору, що викликало дис- куссію з А. Іванчиком. У будь-якому разі мова скифів мала бути архаїчною давньоіранською мовою. Стосовно саків у пізніх клинописних джерелах, то у Вавілонському документі VI ст. до н. е. згаданий сак Деміші, син Тумуну. Він був свідком одного договору. Згаданий також старшина гімміру Тіріпарна та його брат Тірібаз, котрі були синами Хумата. Вони були саками чи персами, оскільки гімміру не мало у давньосхідних документах ярко вираженого етнічного наповнення, на відміну від етноніму сак .

Поряд з саками жили й племена іншого походження. У авестійських джерелах вони згадані як Даха або Дахна. Вони поряд з айріа, сайріма, туірійа та сайну згадані, як ті, хто сповідують зороастризм. У давньоперському дахйу або дахайу позначали провінцію або підвладних людей. Геродот згадував даїв як одне з перських кочових племен. У так званому ’’Девовському написі’’ Ксеркса у Персеполі вони згадані поряд з сака-хаомаварга та сака-тіграхауда як частина Ахеменідської імперії. Дахи охарактерезовані як піддані Ксеркса. Арріан згадував про дахів у складі війська Дарія ІІІ в битві при Гавгамелах на тому фланзі, де воювали бактрійці та арахозійці. Курцій Руф згадував про массагетів. Згідно біографам Олександра Македонського дахи або массагети були конними лучниками. Клавдій Птолемей у ’’Географії’’ та Тацит у ’’Анналах’’ локалізовували країну дахів у пустелі. Р. Шмітт вважає, що цією пустелею був Каракум. Схожої думки притримувався С. Кляшторний. Пліній повідомляв, що близько