Міжгормональні відношення андрогенів та глюкокортикоїдів у хворих на розсіяний склероз

Особистий внесок здобувача. Дисертаційна робота є особистою працею автора. Дисертантом самостійно проаналізована література з проблеми етіології, патогенезу, клініки та медикаментозної корекції розладів у хворих на РС. Здійснено багатостороннє клінічне та клініко-біохімічне обстеження 132 хворих на РС. Запропонована нова методика прогнозу та діагностики ступеня важкості РС із застосуванням визначення вмісту метаболітів глюкокортикоїдів та андростероїдогенезу, змін міжгормональних відношень. На підставі отриманих даних висловлені власні міркування щодо визначення показів до гормонотерапії при РС, ґрунтуючись на параметрах міжгормональних відношень глюкокортикоїдів та андрогенів.

Проведені дослідження і статистична обробка здійснювалися автором самостійно. Аналіз та інтерпретація матеріалу, викладеного в дисертації, належать автору. Усі наукові результати, подані в дисертації, одержані здобувачем особисто. У друкованих працях, опублікованих у співавторстві, особистий внесок автора такий: [8] – аналіз змін екскреції метаболітів андро- та глюкокортикоїдогенезу на фоні РС, [5] – вивчення порушень ендокринно-імунних взаємодій у хворих на РС, [6, 9] – дослідження впливу гормонотерапії кортикостероїдами на міжгормональні відношення глюкокортикоїдів та андрогенів та імуно-ендокринні взаємодії при РС.

Апробація результатів дисертації. Основні положення дисертації доповідалися на Міжнародній конференції студентів та молодих лікарів ЛДМУ (Львів, 1999 р.), VIII Конгресі Світової Федерації Українських Лікарських Товариств (Львів, 2000 р.), Пленумі науково-практичного товариства неврологів, психіатрів та наркологів України, присвяченому Року Здоров'я «Актуальні питання неврології, психіатрії та наркології у світлі концепції розвитку охорони здоров'я населення України» (Тернопіль, 2001), 5-му Міжнародному медичному конгресі студентів та молодих вчених (Тернопіль, 2001 р.).

Публікації. Основні положення дисертації опубліковані у 10 наукових працях, із них 6 праць – одноосібні, 4 – у співавторстві, 6 праць – статті у фахових журналах ВАК, 4 – тези у матеріалах науково-практичних конференцій.

Обсяг роботи. Зміст дисертації викладено на 148 стор. машинописного тексту і включає вступ, чотири розділи, обговорення власних досліджень, висновки, практичні рекомендації. Список літератури включає 151 вітчизняне та 113 іноземних джерел. В роботі є 44 таблиці та 11 рисунків.

 

 

Матеріали та методи дослідження. Для вирішення поставлених завдань під нашим спостереженням знаходилося 132 хворих на РС (із них 52 чоловіки та 80 жінок), які перебували на лікуванні у неврологічному відділенні Львівської обласної клінічної лікарні, і 24 здорові особи. Віковий розподіл основної групи виглядав таким чином: у віці 10-19 років у досліджуваній групі перебувало 4 хворих (3. 0%), 20-29 років – 32 хворих (24. 2%), 30-39 років – 60 хворих (45. 4%), 40-49 років – 26 хворих (19. 7%), 50-59 років – 10 хворих (7. 6%). Хворіли РС до 5 років – 72 особи (54. 5%), від 6 до 15 років – 44 особи (33. 3%), та понад 15 років – 16 осіб (12. 1%).

У процесі роботи нами спостерігалися три форми розсіяного склерозу: змішана (90 осіб; 68. 2%), церебральна (32 особи; 24. 2%) та спінальна (10; 7. 6%). При оцінці ступеня важкості клінічної картини у наших хворих на РС ми виходили з міжнародно визнаних критеріїв Шкали порушення функціональних систем (EDSS), розробленої американським неврологом Kurtzke (1983). Легкий ступінь хвороби виявлено в 30 хворих (22. 7%), середній – в 44 (33. 3%), важкий – у 58 (43. 9%). Первинно-прогресуючий перебіг РС був наявний в 36 пацієнтів (27. 2%), вторинно-прогресуючий – у 24 (18. 2%), реміттуючий – в 64 (48. 5%). У 8 хворих (6. 1%) констатовано дебют захворювання. На момент обстеження у фазі загострення перебувало 36 хворих (19. 7%), у фазі ремісії – 28 (21. 2%), приймали глюкокортикоїдні препарати 68 хворих (51. 5%).

Усі хворі піддавалися ретельному клінічному та лабораторному обстеженню (загальний аналіз крові та сечі, біохімія крові), оцінювався стан очного дна, імунного статусу, при діагностичних сумнівах пацієнтам проводилася комп'ютерна та магнітно-резонансна томографія.

Оцінку міжгормональних відношень здійснювали за вмістом метаболітів андро- та глюкокортикоїдогенезу в сечі, що дало змогу уникнути помилок, обумовлених випадковими або гомеостатичними коливаннями гормонів у крові.

Нами використані такі методи дослідження гормонів:

1. Визначення сумарних 17-КС у сечі здійснювали за методом Ціммермана. Метод ґрунтується на кислотному гідролізі, екстракції органічним розчинником (діетиловим ефіром), випаровуванні останнього й кількісному визначенні за допомогою кольорової реакції з метадинітробензолом.

2. Склад 17-КС визначали методом тонкошарової хроматографії. Кількісне визначення гормонів на хроматограмі здійснювали денситометрично на апараті «Appreise junior» фірми «Beckman» (США) і денситометрі АФ-1. Цим способом вдалося ідентифікувати й провести кількісний розрахунок таких складників 17-КC: андростандіон (АД), андростендіон (4-АД), андростерон (А), етіохоланолон (Е), 11-оксиандростерон (11-ОА), 11-оксиетіохоланолон (11-ОЕ).

Для об'єктивної оцінки екскреції андрогенів у складі 17-КС провели обрахування ІА 17-КС, який являє собою величину відношення суми АД, 4-АД, А та Е до