Міжкультурне співробітництво як чинник зовнішньої та внутрішньої політики в умовах державотворчих зрушень

Наукова новизна одержаних результатів полягає у комплексному дослідженні різних рівнів політики у сфері міжкультурного співробітництва, визначенні певних типів модернізації національної політики і розвитку міжкультурного середовища, з’ясуванні місця та рольової функції міжкультурного співробітництва у зовнішній політиці США, Канади та Французької Республіки і розкривається у наступних положеннях:

з’ясовано політичну специфіку міжкультурного співробітництва в сучасному світі, здійснено комплексний підхід до аналізу політики міжкультурного співробітництва у сфері міжнародних відносин; окреслено основне коло проблем, які складають теоретико-політологічний та практично-прикладний зміст досліджень політики міжкультурного співробітництва: співвідношення глобальної, регіональної і національної політики; політики міжкультурного співробітництва як інструменту впливу у сфері міжнародних відносин; ґенези стратегій міжкультурного співробітництва як чинника політичної культури та ідеології;

встановлено і проаналізовано структурні рівні політики міжкультурного співробітництва на прикладі діяльності міжнародних організацій, виявлено специфіку моделей культурної дипломатії як складного і багатоаспектного політичного процесу; 

досліджено реальну практику зовнішньої та внутрішньої політики держав у сфері міжкультурного співробітництва, доведено, що політика міжкультурного співробітництва має значний потенціал, оскільки дає можливість через реалізацію своїх основних функцій забезпечувати національні інтереси у сфері міжнародних відносин; з’ясовано, що найбільш повно та багатоаспектно можливості політики міжкультурного співробітництва реалізуються у стратегіях розвинутих країн світу;

проаналізовано нові аспекти впливу політики міжкультурного співробітництва на сферу міжнародних відносин, пов’язані з конкуренцією держав на світовій арені; визначено заходи, які можуть сприяти підвищенню ефективності політики міжкультурного співробітництва; запропоновано рекомендації щодо оптимізації міжкультурної інтеграції України у світовий культурний простір.

Практичне значення одержаних результатів. Дослідження є внеском до розробки як загальнотеоретичного аналізу сутності політики міжкультурного співробітництва, так і прикладних проблем забезпечення національних інтересів у процесах політичної взаємодії у сфері міжнародних відносин. Матеріали, висновки та рекомендації дисертаційної роботи можуть доповнити зміст навчальних курсів політологічного характеру, зокрема, „Аналіз зовнішньої політики”, „Міжнародні відносини та світова політика”, „Зовнішня політика країн Північної Америки”, „Країнознавство”, „Міжнародні організації”, „Актуальні проблеми міжнародних відносин”, „Інформаційне суспільство”, „Аналіз соціальних систем”, „Інформаційно-аналітична діяльність в міжнародних відносинах”, „Інформаційна культура”, „Міжкультурні комунікації”, „Європейські комунікації” для студентів освітнього напряму „міжнародні відносини”, а також „політологія”, „журналістика” вищих навчальних закладів України. Результати дослідження також можуть бути використані державно-владними структурами у практично-політичній діяльності та для формування політичної культури українського суспільства.

Хронологічні рамки дослідження визначаються на підставі діяльності політичних акторів міжкультурного співробітництва у період з 1995 по 2005 роки, коли поглибились процеси трансформації міжнародних відносин і сформувалися нові принципи гуманітарно-культурного співробітництва у дипломатичній діяльності та у сфері внутрішньої політики.

Апробація результатів дисертації. Основні положення дисертаційної роботи було апробовано на міжнародних науково-практичних конференціях: Міжнародна конференція “Мова і культура” (Київ, Україна, 25-28 червня 2002); Міжнародна конференція “Університети–міжнародні відносини–ЮНЕСКО” (Київ, Україна 5-6 грудня 2002); Міжнародний науково-практичний семінар “Зовнішня політика України на початку ХХІ ст.” (Рівне, Україна, 20-21 березня 2003); Міжнародний конгрес “Інформаційне суспільство: стратегія розвитку у ХХІ ст.” (Київ, Україна, 1-3 квітня 2003); Міжнародна конференція “Молодь за інформаційне суспільство” (Київ, Україна, 16-17 квітня 2003); Міжнародна конференція “Международные коммунникации: диалог и сотрудничество” (Алушта, Україна, 20-22 травня 2003); Міжнародна конференція “Мова і культура” (Київ, Україна, 23 травня 2004); Міжнародна науково-практична конференція “Моделювання міжнародних відносин” (Київ, Україна, 29-30 травня 2004); Міжнародна конференція “Університети – інформаційне суспільство – ЮНЕСКО” (Київ, Україна, 28-29 жовтня 2004); Міжнародна науково-практична конференція “Глобалізація та проблеми вітчизняного медіа простору” (Запоріжжя, Україна, 11-12 травня 2005); Міжнародна конференція “60-річчя ООН: осмислення звершень та шляхи посилення ефективності в ХХІ столітті” (Київ, Україна, 3-4 листопада 2005). 

Наукові аспекти, узагальнення та висновки дисертації також обговорювалися на наукових семінарах, “круглих столах” та засіданнях кафедри міжнародних комунікацій та зв’язків з громадськістю Інституту міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка: науково-практичній конференції “Інформаційно-аналітична діяльність в міжнародних відносинах” (Хмельницький, Україна, 24-25 квітня 2003); науковому семінарі “Геополітичні домінанти країн Центрально-Східної Європи на початку ХХІ століття” (Рівне, Україна, 11-12 квітня 2005) та на щорічних наукових конференціях студентів і аспірантів Інституту міжнародних відносин у 2000 – 2005 рр.

Публікації. Основні положення дисертаційної роботи викладені у 17 наукових працях – статтях, матеріалах і тезах наукових конференцій, з них 7 опубліковано у наукових фахових виданнях, затверджених ВАК України.

Структурно дисертаційна робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків і списку використаних джерел. Обсяг дисертації становить 205 стор., основний текст – 184 стор., список використаних джерел складається з 248 найменувань і займає 21 сторінок.

 

 

У Вступі обґрунтовано вибір теми, її актуальність, сутність, стан дослідження наукової проблеми, сформульовано мету і завдання дисертаційної роботи, визначено об’єкт, предмет, методологічні засади дослідження, сформульовано концептуальні положення проблеми, наукову новизну, теоретичне і практичне значення отриманих результатів, показано їх апробацію, подано загальну характеристику роботи.

У першому розділі – “Теоретичні та методологічні засади політики міжкультурного співробітництва” – обґрунтовано концепцію наукової проблеми; класифіковано теоретичні, методологічні підходи до політичної природи та характеру міжкультурного співробітництва; подано термінологію дослідження; окреслено визначення процесів, явищ і понять, що характеризують сферу дослідження; охарактеризовано особливості та відмінності