Міжкультурне співробітництво як чинник зовнішньої та внутрішньої політики в умовах державотворчих зрушень

Предмет:

Тип роботи:

Автореферат

К-сть сторінок:

Мова:

Українська

Оцінка:

наукових концепцій культурної глобалізації, політики міжкультурного співробітництва, специфіки мультикультуралізму, культурного імперіалізму та „м’якої” культурної експансії як складових політичної ідеології і політичної культури сучасного світу; з’ясовано еволюцію наукової думки в хронологічних рамках дослідження; проаналізовано процеси, які зумовлюють використання міжкультурного співробітництва як чинника зовнішньої та внутрішньої політики держав в умовах державотворчих зрушень. В контексті окресленої теми міжкультурне співробітництво розглядається як форма відносин між державами, яка забезпечує просування політичної ідеології в міжнародних відносинах, яка є складовою зовнішньої та внутрішньої політики держав в умовах трансформації політичної системи світу; „культурна дипломатія” розглядається як інструмент зовнішньої політики держав, який використовується для забезпечення національного культурного впливу на міжнародні відносини. Під „культурним імперіалізмом” розуміється практика нав’язування культури та культурних цінностей однієї нації іншим; „мультикультуралізм” визначається як політика підтримки взаємодії та взаємозбагачення культур у внутрішній політиці держави та екстраполяції її на зовнішні зносини; „франкофонія” аналізується як офіційна політика підтримки і розвитку франкофонних спільнот.

Трансформація світової політики, обумовлена феноменом глобалізації, у ХХІ ст. стає пріоритетом зовнішньополітичних доктрин держав, національних і міжнародних інститутів, процесів прийняття рішень. Це доведено у наукових працях зарубіжних дослідників – І. Валлерстайна, С. Хантінгтона, З. Бжезинського, А. Тойнбі, Ф. Фукуями, А. Тоффлера, Г. Ласвела, Р. Коена, М. Кастельса, Б. Барбера, Е.Гідденса, А. Аппадураї, С. Капіци, О. Панаріна та ін. Тенденції подальшої міжнародної інтеграції, стратегія формування нового світового порядку і проблема збереження культурної самобутності та ідентичності, міжкультурного діалогу цивілізацій залишаються провідними для прогресивного міжнародного розвитку.

Вітчизняна наукова думка розглядає різні виміри міжкультурного співробітництва – від міжнародної взаємодії та взаємовпливів до історичних, етнополітичних, правових, соціальних, культурологічних і лінгвістичних, які формують модель постіндустріального розвитку для нових незалежних країн, в тому числі і України. Результати досліджень викладено у різнопланових теоретичних і прикладних наукових працях вітчизняних фахівців: Ю. Пахомова, С. Кримського, Ю. Павленка, В. Кременя, В. Ткаченка, Б. Гуменюка, Є. Камінського, А. Дашкевича, В. Трощинського, О. Білоруса, Ю. Мацейка, А. Гончаренка, О. Зернецької, І. Онищенко, Л. Губерського, В. Андрущенка, М. Михальченка, Г. Почепцова, О. Коппель, В. Бурдяк, М. Ожевана, Б. Канцелярука, Є. Макаренко, Н. Сербіної, О. Лановенка та ін., які досліджують проблеми нової геополітики, міжцивілізаційного і культурного діалогу, процеси європейської інтеграції та збереження європейського культурного різноманіття, концептуальні засади зовнішньої і внутрішньої політики, міжкультурного співробітництва, культурної експансії, політичної культури країн Європи, проблеми інтеграції України у світовий культурний простір.

Специфікою сучасних міжнародних відносин є політичне значення міжкультурного співробітництва та його вплив міжнародні програми і доктрини зовнішньої і внутрішньої політики країн світу. Ефективність політичної присутності акторів міжнародних відносин на світовій арені визначається, окрім багатьох політичних, економічних, соціальних та інформаційних чинників, ще й ступенем розвитку національного культурного простору та міжкультурного співробітництва. Міжнародна політика спрямована на політичну, економічну та культурну інтеграцію світових спільнот на основі використання міжкультурного діалогу як складової глобальної політики, на забезпечення вільного культурного обміну та доступу до глобальної культурної спадщини, на створення ефективної системи забезпечення самобутніх культурних прав людини. Важливість політики міжкультурного співробітництва усвідомлена світовою спільнотою, що відображено в національних стратегіях культурної дипломатії, в програмах і документах міжнародних організацій, таких, як ООН, ЮНЕСКО, ЄС, РЄ, ЦЄІ тощо.

Наукові концепції міжкультурного та міжцивілізаційного діалогу як складової глобальної політики набули актуальності в останню чверть минулого століття, стали предметом гострих політичних дискусій на початку ХХІ ст., що привернуло увагу дослідників міжнародних відносин, створило ґрунтовну базу для теоретичних та прикладних досліджень в галузі політичної культури та ідеології, засвідчило етапний характер наукової проблеми глобального мультикультуралізму.

Застосування політологічних методів аналізу дало можливість з’ясувати сучасну специфіку розвитку політики міжкультурного співробітництва, систематизувати та структурувати моделі культурної дипломатії, визначити основні тенденції політичної практики держав в контексті міжкультурної взаємодії. Здійснений у першому розділі аналіз концепцій дає підстави для висновку, що вирішення проблеми сучасного міжнародного розвитку залежить від врахування нових чинників співробітництва держав, таких як полікультурність, культурна самобутність, міжкультурний діалог, культурний імперіалізм, культурна колонізація та міжкультурна конфліктогенність. Незважаючи на те, що глобалізація почала розглядатися як домінуюча тенденція розвитку міжнародного співтовариства тільки наприкінці ХХ ст., у міжнародних відносинах відбувалися процеси, які кваліфікувалися у теоретичних і прикладних дослідженнях як „взаємозалежність”. Саме взаємозалежність, зорієнтована на спільне вирішення міжнародним співтовариством якісно нових проблем політичного характеру в окремих державах та регіонах світу, зумовила включення міжкультурного співробітництва у світову політику.

У першому розділі також доведено, що вирішення проблеми сучасного міжнародного розвитку зумовлює потребу враховувати фактори політичної культури та ідеології, зокрема, політику міжкультурного співробітництва, яка впливає на процеси глобальної, регіональної та міжнаціональної взаємодії. Аналіз досліджуваного масиву джерел уможливив виробити власний підхід до розв’язання поставлених в дисертації завдань, ґрунтований на творчому синтезі застосовуваних концепцій і тлумачень, але з урахуванням специфіки проблематики і нагальних потреб політики міжкультурного співробітництва України.

У другому розділі – “Еволюція політики міжкультурного співробітництва” – політику міжкультурного співробітництва розглянуто як складову політичної діяльності, стратегій та програм міжнародних організацій на глобальному, субрегіональному та регіональному рівнях, яка, посиливши взаємозалежність і взаємодію культур і цивілізацій, створила якісно нову ситуацію в сучасній політичній системі світу. За допомогою системного та структурно-функціонального методів дослідження в цьому розділі аналізуються сутність та чинники політики міжкультурного співробітництва, специфіка взаємодії держав у межах міжнародних