Міжнародні економічні відносини

В свою чергу економічні методи поділяються на тарифні та нетарифні.

Головним інструментом торгової політики держав є тарифні методи. Базуються вони на митних тарифах. Митні тарифи представляють собою систематизований, відповідно до товарної номенклатури зовнішньоекономічної діяльності або гармонізованої системи опису та кодування товарів, перелік товарів із зазначенням мит, якими вони обкладаються при перетині митного кордону держави.

Митні тарифи складаються на основі товарних класифікаторів. Митний тариф кожної країни складають конкретні ставки мита.

Мито - це обов’язковий грошовий збір, здійснюваний державою через мережу митних закладів з товарів при перетині ними кордону країни. Мито виконує декілька функцій:

• захищає національних товаровиробників від іноземної конкуренції (протекціоністське мито);
• є джерелом надходження коштів до бюджету держави (фіскальне мито);
• є засобом покращення умов доступу національних товарів на зарубіжні ринки.

За способом нарахування мита бувають:

• адвалерні - це мита, які нараховуються на митну вартість товару (наприклад, 20% від вартості);
• специфічні - це мита, які нараховуються на натуральні одиниці, тобто вагу, обсяг або якої-небудь характеристики товару (наприклад, 20 дол за 1 тонну);
• омбіновані - коли товар одночасно оподатковується адвалерним і специфічним митами (наприклад, 20% вартості, але не менше 10 дол. за 1 тонну).
• За об’єктом обкладання мита бувають:
• імпортні - які накладаються на імпортні товари при їх завезенні у країну;
• експортні - які накладаються на експортні товари при їх вивезенні за межі митної території держави;
• транзитні - накладають на товари, що перевозяться транзитом через територію країни.

 

За характером мита бувають:

• сезонні - для регулювання торгівлі продукцією сезонного характеру;
• антидемпінгові - застосовуються у випадку ввезення на територію країни товару за демпінговими цінами;
• компенсаційні - накладаються на імпорт тих товарів, при виробництві яких прямо або непрямо використовувались субсидії, якщо їх імпорт наносить шкоду національним товаровиробникам аналогічних товарів.

За походженням:

• автономні - вводяться на основі односторонніх рішень органів державної влади країни;
• конвенційні - встановлюються на базі двосторонніх або багатосторонніх угод;
• преференційні - це пільгові мита, які встановлюються на основі багатосторонніх угод на товари, що походять з країн, що розвиваються.

За типами ставок:

• постійні - які не змінюються в залежності від обставин;
• змінні - які можуть змінюватись у встановлених органами державної влади випадках, наприклад, за зміни рівня світових цін.

За способом нарахування:

• номінальні - тарифні ставки, вказані у митному тарифі;
• ефективні - мита на кінцеві товари, встановлені з врахуванням рівня мит на імпортні вузли та деталі цих товарів.

Тарифна квота - це різновид змінних мит, ставки яких залежать від обсягу імпорту товару і при перевищенні певної кількості встановлюється підвищена ставка тарифу.

Більшість сучасних заходів регулювання зовнішньої торгівлі відносяться до нетарифних обмежень. У нетарифних методах фінансові інструменти застосовуються для державного регулювання експорту, приховані - для імпорту; а з кількісних: квотування - для імпорту, “добровільні” обмеження - для експорту, а ліцензування - для експорту та імпорту.

Кількісні обмеження - це адміністративна форма регулювання торгового обороту шляхом встановлення кількості і номенклатури товарів дозволених для експорту чи імпорту.

Квотування (контингентування) - це обмеження у вартості або кількості, які вводяться на імпорт або експорт певних товарів на певний період часу. Квоти бувають:

• за напрямом дії - експортні, імпортні;
• за охопленням - глобальні, індивідуальні.

Ліцензування - передбачає видачу імпортеру або експортеру уповноваженим державним органом спеціального дозволу (ліцензії) на вивезення або ввезення певного товару протягом встановленого терміну.

Ліцензії бувають:

• генеральна - дозвіл на ввезення або вивезення певного товару протягом року без обмеження кількості угод;
• глобальна - дозвіл завезти або вивезти певний товар без обмеження у будь-яку країну протягом визначеного проміжку часу;
• автоматична - дозвіл, що видається негайно після отримання від експортера або імпортера заявки на товар, яка не може бути відхилена органом державної влади.

“Добровільні” обмеження експорту - це кількісне обмеження експорту, базоване на зобов’язанні одного із партнерів добровільно обмежити або не збільшувати обсяг експорту товару на певний період часу в обумовлених угодами розмірах.

Серед нетарифних методів регулювання важливе місце посідають приховані методи, які можна назвати методами прихованого протекціонізму. Їх є дуже багато, за деякими даними до декількох сотень. Але основними з них є:

• внутрішні податки і збори;
• технічні бар’єри;
• вимоги про вміст місцевих компонентів.

Політика в рамках державних закупівель - це прихований метод торгової політики, згідно з яким від державних органів і підприємств вимагається купувати певні товари лише від національних фірм, навіть якщо вони дорожчі за імпортні.

Внутрішні податки і збори - це методи, скеровані на підвищення внутрішньої ціни імпортного товару, а значить і зниження його конкурентоспроможності на внутрішньому ринку. Вони можуть бути прямими (податок на додану вартість, акцизний податок тощо) та непрямими (збір для реєстрації, на митне оформлення тощо).

Технічні бар’єри - це введення таких національних, адміністративних, технічних та інших норм і правил, які не перешкоджають ввезенню товарів з-за кордону. Наприклад, вимоги про дотримання національних стандартів, спеціальне упакування і маркування тощо.

Вимоги про вміст місцевих компонентів - законодавчо встановлена частка кінцевого продукту, яка повинна бути вироблена національними виробниками для продажу на внутрішньому ринку.

Розглянуті вище методи призначені здебільшого для обмеження імпорту. Для стимулювання експорту використовуються фінансові