Міжнародні економічні відносини

Світове господарство є складною комплексною системою з досить чіткими межами, якісними і кількісними параметрами. Його не слід ототожнювати з світовою економікою, яка стосується здебільшого продуктивних сил, їхніх національних та регіональних особливостей. Не слід його ототожнювати і з світовим ринком. Відмінність його від світового ринку полягає в тому, що воно проявляється, перш за все, через міжнародний рух факторів виробництва та через міжнародний рух товарів (меншою мірою). Для світового ринку переважно характерне міжнародне переміщення товару, міжнародна торгівля. Світове господарство містить усі основні параметри світового ринку і доповнює його новими суттєвими рисами, пов’язаними з міжнародною мобільністю факторів виробництва.

Характерними рисами сучасного світового господарства є :

• розвиток міжнародного переміщення факторів виробництва, перш за все у формах ввезення - вивезення капіталу, робочої сили і технології;
• ріст на цій основі міжнародних форм виробництва на підприємствах, розташованих у декількох країнах, перш за все у рамках ТНК;
• економічна політика держав у підтримці міжнародного руху товарів і факторів виробництва на двосторонній і багатосторонній основі;
• виникнення економіки відкритого типу у рамках багатьох держав і міждержавних об’єднань.

Регулювання світового господарства здійснюється заходами національної та міждержавної економічної політики. У рамках світового господарства економіка окремих країн стає все більш відкритою і орієнтованою на міжнародне економічне співробітництво.

Кінець ХХ і початок ХХІ століття є періодом формування нової системи світового господарства з властивою їй ієрархією національних економік у міжнародному поділі праці та на міжнародному ринку факторів виробництва. Основною її рисою все більше стає не протиріччя, а тенденція до співробітництва і взаєморозуміння. Проходить нівелювання, зближення економічних рівнів розвитку різних країн.

Інтернаціоналізація виробництва під дією науково-технічної революції створює таку ситуацію, коли країнам вже не вигідно мати виключно все “своє виробництво”. Інтегруючись у світове господарство, країни прагнуть знайти і знаходять там свою комірку. Дослідження закономірностей формування міждержавних зв’язків, їх розвитку дає змогу робити висновок про те, що прагнення до створення єдиного планетарного ринку капіталів, товарів та послуг, економічне зближення і об’єднання окремих країн у єдиний світовий господарський комплекс є генеральною тенденцією розвитку світового господарства.

Провідною тенденцією світогосподарського розвитку останніх десятиліть є поступовий перехід багатьох країн до економіки відкритого типу. Вона передбачає ліквідацію державної монополії зовнішньої торгівлі, використання різних форм спільного підприємництва, організацію зон вільного підприємництва, інтеграцію господарського комплексу у світове господарство та світовий ринок. Одним з найважливіших її критеріїв є сприятливий інвестиційний клімат країн, що стимулює притік капіталовкладень, технологій, товарів. При цьому внутрішній ринок країни є доступний для таких надходжень. Але в той же час відкрита економіка не допускає безконтрольності у зовнішньоекономічних зв’язках. Вона вимагає активного державного регулювання структури експорту та імпорту, руху капіталу, митної, валютної, податкової, кредитної та інвестиційної політики тощо з метою недопущення односторонніх переваг економічно розвиненіших країн.

 

1. Фактори розвитку міжнародного поділу праці
2. Світовий ринок . Риси, притаманні світовому ринку
3. Світове господарство в системі МЕВ

 

3.1.Характеристика міжнародної торгівлі як однієї з форм МЕВ

3.2.Регулювання міжнародної торгівлі

3.3.Роль ГАТТ/СОТ в регулюванні міжнародної торгівлі

 

Міжнародна торгівля (МТ) - це система відносин обмінного характеру, що виникають та існують між суб’єктами МЕВ і базуються на міжнародному поділі праці (МПП). Це форма МЕВ, що відображає товарно-грошові відносини стосовно товарів, що є продуктами матеріального виробництва. Структуру міжнародної торгівлі, як правило, розглядають у двох ракурсах: як торгівлю окремими групами товарів та як систему методів організації реалізації товарів на світовому ринку.

За товарною структурою МТ товари поділяються на наступні групи:

• продовольство (вкл. напої та тютюн);
• сировина;
• мінеральне пальне;
• продукція  переробної промисловості.

У структурі МТ за методами реалізації товарів виділяють:

• традиційну торгівлю - товар - відповідні гроші, виходячи з попиту і пропозиції;
• торгівлю в рамках кооперації;
• зустрічну торгівлю - сукупність міжнародних торговельних угод при укладанні яких закупівля продукції супроводжується зворотнім постачанням товарів;
• міжнародну біржову торгівлю. Кліринг - система безготівкового розрахунку за товари , послуги, яка базується на зарахуванні взаємних вимог і зобов’язань. Вона здійснюється у вигляді системи міжнародних організацій з купівлі-продажу золота, валюти, цінних паперів;
• міжнародні аукціони;
• міжнародні ярмарки - великий періодично діючий ринок, що проводиться в одних і тих же місцях у визначений час;
• міжнародні виставки;
• міжнародні тендери (торги) - покупець оголошує конкурс для продавців з різних країн  на товар, який повинен відповідати певним вимогам;
• консигнація - форма продажу товарів за кордоном, при якій володар товарів передає їх комісіонеру для продажі з його складу.

Державне регулювання міжнародної торгівлі здійснюється на різних рівнях:

• одностороннє;
• двостороннє;
• багатостороннє.

Одностороннє регулювання полягає у застосуванні методів впливу урядами країн в односторонньому порядку без погодження або консультацій з торговими партнерами. Такі заходи використовуються здебільшого при загостренні політичних відносин.

При двосторонньому регулюванні заходи торгової політики попередньо узгоджуються країнами - торговими партнерами. Кожна із сторін попереджує свого торгового партнера про прийняття будь-яких заходів, які, як правило, не вносять суттєвих змін у торгові відносини, а лише сприяють їм.

Багатостороннє регулювання передбачає погодження і регулювання торгової політики багатосторонніми угодами.

Розрізняють економічні та неекономічні наступні методи зовнішньоторгової