Модель чистої конкуренції: попит на продукт конкурентного продавця

Предмет:

Тип роботи:

Методичні вказівки

К-сть сторінок:

Мова:

Українська

Оцінка:

тільки стосовно таких країн, як Англія, США, Франція, Голландія, і деяких інших (та й то з урахуванням того, що в останній третині XIX століття починається їх перехід на монополістичну стадію розвитку). В інших країнах Європи в першій половині XIX століття збереглося багато обмежень конкуренції, що залишились від феодальної епохи. Досить згадати спробу відновити архаїчні ремісничі цехи в Пруссії. Тому навіть для Західної Європи ототожнення епохи вільної конкуренції з XIX століттям є занадто схематичним. Щодо Росії, то тут конкуренція починає посилюватися тільки в другій половині XIX століття за умов збереження значної регламентації й активному втручанні держави в економіку взагалі та в процеси конкуренції зокрема. Таким чином, вільна конкуренція переважала протягом відносно короткого історичного періоду в досить обмеженому ряді країн.

Що ж дозволяє розглядати конкуренцію, що панувала в згаданих країнах, як вільну? Насамперед привертає увагу той факт, що основні перешкоди, з якими зіштовхувалася конкуренція на той час (на відміну від періоду панування монополій в кінці XIX – на початку XX століття), були породжені нерозвиненістю продуктивних сил і економічних відносин індустріального суспільства. Визначальну роль відігравала цінова конкуренція, що виявлялася в прагненні підприємців зберегти й розширити свій ринок насамперед за допомогою зниження витрат і відповідно – цін. Цінова конкуренція визначала гнучкість ринкових цін, їх швидку реакцію на коливання попиту й пропозиції.

Такі особливості вільної конкуренції ґрунтувались на порівняно низькому рівні концентрації виробництва в основних галузях промисловості.

Водночас система вільної конкуренції поступово створювала матеріальні передумови свого історичного заперечення і переходу до іншого ступеня розвитку, для якого характерним було вже інше співвідношення монополії та конкуренції. Остання сприяла поступовій концентрації виробництва й капіталу. На певному ступені розвитку цей процес неминуче призвів до утворення монополістичних об'єднань.

Монополізація охопила насамперед галузі, що виробляли сировину, паливо і продукцію низького ступеня обробки. Умови виробництва такого роду продуктів мало різнилися на підприємствах, і споживачі, звичайно, не віддавали перевагу певній марці. Однак при цьому галузі з високим ступенем обробки набагато складніше піддавалися монополізації через якісну різнорідність продукції.

Таблиця 1.

Типові моделі ринку.

Початок другого етапу концентрації виробництва поклала нова хвиля злиття і поглинання, що з особливою силою розгорнулася в 1926-1929 роках у США. Вона відрізнялася від першої хвилі тим, що поряд із горизонтальним злиттям і поглинанням зросло значення вертикальної інтеграції. Така зміна в характері та формах централізації капіталу була об'єктивно обумовлена необхідністю поглиблення спеціалізації виробництва, розвитку кооперації та комбінування в межах технологічної вертикалі, що охоплює виробництво сировини, її первинну переробку, виготовлення різноманітних проміжних продуктів аж до випуску і реалізації кінцевої продукції.

Все це суттєво вплинуло на механізм ринкового саморегулювання. Розвиток монополістичної концентрації й централізації виробництва призвів до підриву стихійного механізму функціонування ринкової економіки, що проявилося підчас кризи 1929-1933 років. «Велика депресія» поклала початок інтенсивному державному регулюванню економіки відповідно до кейнсіанських рекомендацій, об'єктивна необхідність якого була породжена процесом централізації виробництва в монополістичних об'єднаннях. Ліберальні уявлення про те, що держава не повинна втручатися в економіку, оскільки нею через конкуренцію керує «невидима рука» ринку, були визнані застарілими.

Здавалося, розвиток монополізації в другій половині XX століття буде продовжуватися. Однак подальший хід подій показав поспішність цих прогнозів. Більше того, в цей час спостерігалося збільшення числа малих підприємств, що стали найважливішим чинником соціально-економічної стабільності в країнах з ринковою економікою. Значення малого бізнесу особливо зросло в 70-ті роки, коли економічне становище розвинутих країн різко погіршилося. Виявилося дивне на перший погляд економічне явище: малі підприємства краще протистояли економічним труднощам, ніж великі.

Посиленню конкуренції сприяли також зміни у виробничій структурі великих корпорацій. Насамперед це було пов'язано з тим, що, починаючи із 60-х років, провідним напрямком розширення таких корпорацій стала диверсифікація виробництва, Об'єктивною основою диверсифікації є радикальна зміна структури виробництва у високо розвинутих країнах, що відбувається під впливом науково-технічного прогресу. В цих умовах надлишковий капітал, що утворюється в «зрілих» галузях, перетікає насамперед у «молоді», швидко зростаючі галузі з високою нормою прибутку. Для проникнення сюди використовується не тільки власна науково-технічна база, а й поглинання функціонуючих підприємств. Диверсифікація корпорацій одразу включає кожну з них у конкуренцію на багатьох ринках.

Необхідною умовою стійкого економічного зростання в XXI столітті є послідовне «очищення» вітчизняної економіки від надзвичайно живучих елементів штучної монополії, а також нейтралізація тих монополістичних елементів, що об'єктивно неможливо усунути.

Рівень монополізації української економіки досить високий. Частка монопольного сектору становить близько 40% валового внутрішнього продукту, тоді як нормальним вважається рівень, що не перевищує 10-12% ВВП. Опитування 2000 року засвідчило, що четверта частина державних і третина комунальних підприємств не мали жодного конкурента. Багато підприємств усіх форм власності мало по 1-3 конкурента. Лише 37% опитаних керівників зазначили, що відчувають серйозний конкурентний тиск з боку вітчизняних і 13% – з боку іноземних конкурентів [15]. Таким чином, у багатьох галузях української економіки конкуренція відсутня або має «джентльменський» характер.

Конкуренція є тією «невидимою рукою», що, на думку Адама Сміта, змушує людей слугувати інтересам суспільства, навіть якщо кожний з них як «економічна людина» прагне до власної вигоди. Тому соціально-орієнтована ринкова економіка, що працює на загальну користь,